Картинки по запросу картинки поради психолога

Коронавірус: рекомендації педагога-психолога як поводитися батькам під час карантину

На час карантину, батьки стають для дітей вчителями, вихователями, лікарями і друзями, тож багатьох цікавить питання як поєднати в собі ці всі ролі та знайти вільний час для себе.

Як не втратити контроль над дітьми під час карантину?

Під час карантину, оголюються всі ваші проблеми. Раніше ви могли від них втекти на роботу або хоча б розчинитися у соціумі. Зараз тікати нікуди, оскільки ви у чотирьох стінах. Це найкращий час для того, щоб вирішити всі проблеми, які виникають у стосунках з дітьми.
Дітям не потрібен «контроль», вони природно хочуть бути хорошими та слухняними для своїх батьків. Якщо поведінка дітей виходить з-під контролю, це означає одне – ви десь недопрацювали. Десь втрачений батьківський авторитет, десь порушена ієрархія або дитина не відчуває турботи чи безумовної любові.
Контроль потрібен хіба що за режимом. Необхідно прописати план дня для дитини. І у дні повинно бути не лише навчання! Окрім навчання, потрібно виділити час для фізичної активності, вільної гри, спланованих прийомів їжі, для релаксу і для нудьги. Нудьгу я б поставила на перше місце, бо саме у ній народжуються класні ігри, які допомагають дітям адаптуватися до нової реальності.

Чим зайняти дітей, щоб знайти вільний час для себе?

Діти займають себе самі, якщо не заважати їхньому природному розвитку. Вони вигадують власні ігри, досліджують світ і взаємодіють з батьками.
Мультики та комп‘ютерні ігри заважають дітям гратися самостійно. Мультики - це готове рішення. Не працює фантазія, дитина не розвивається. Окрім того, дитячий мозок не здатен сприймати 24 кадри за секунду. Тому виділяється гормон, який гальмує роботу мозку, щоб можна було сприймати ці 24 кадри. І при «передозуванні» мультками це гальмування переходить у реальне життя. В цьому випадку розвиток дитини страждає.
Спробуйте пожити 2 тижні без мультиків. Дитина стане значно спокійнішою і навчиться розважати себе сама.

Як компенсувати дітям брак прогулянок?

Брак прогулянок компенсувати складно. Але такі умови диктує реальність. Можна відгородити частину кімнати (можливо, є балкон) для «прогулянок». Спробуйте пограти у таку гру: перевзуватися, переодягатися і виходити на балкон. Тримати певні іграшки лише на «території прогулянок». Це буде певна зміна обстановки.
Прогулянок ніщо не замінить. Але співставивши ризики ми розуміємо, заради чого ми це робимо.

Що не потрібно робити батькам під час карантину?

Точно не потрібно робити вигляд, що нічого не відбувається. Життя змінилось. Спершу треба цю реальність прийняти дорослим. І чим швидше ми усвідомимо, що це не змінити, тим краще.
Діти відчувають нашу тривогу, навіть якщо ми при них не розмовляємо на ці теми і приховуємо, що відбувається. Діти можуть відчувати шалену тривогу, але не ставити запитань. Важливо розуміти, що вони все відчувають і ваше мовчання лише погіршує ситуацію. Зважаючи на вік дитини і на її чутливість треба підібрати слова, щоб пояснити, що відбувається. Є речі, про які краще промовчати. А є те, до чого варто підготувати.
Це дуже індивідуально. В першу чергу, треба бачити дитину, щоб розуміти, що вона може витримати, а що – ні. Також вибір тону розмови дуже залежить від того, у якому психічному стані знаходяться батьки, наскільки вони близькі зі своїми дітьми, наскільки діти можуть відкрити своє серце батькам і т.д.

Як уберегти дітей від зараження та пояснити їм, що таке коронавірус?

Зі старшими дітьми можна бути відвертим. Але важливо видавати інформацію дозовано. Дітям точно не потрібен такий потік інформації, який мають дорослі. Спирайтесь на авторитетні джерела і контролюйте, що читають/дивляться діти. Деяка інформація може їх травмувати.
Малечі варто пояснити, що є такий вірус, який живе на дверних ручках, на підлозі, на руках та інших поверхнях. Але всі заходи безпеки повинні бути у формі гри, інакше буде складно: «Це ж весело: маска у мами, маска у тата і тобі одягнемо маску. Дивись, які ми схожі!» або «У тебе в руці сидить маленьке сонечко, яке дуже любить купатися. Тому треба купати його довго і з милом. Тоді воно буде щасливим» - найпростіші приклади. Пов’язуйте гру з улюбленими героями ваших дітей, зацікавлюйте їх, грайтеся разом.

Картинки по запросу картинки поради психолога

Батьківські правила

Основні батьківські правила для правильного виховання своїх дітей.

1. Стимулюйте інтелект дитини

Створюючи необхідне середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дошкільника на 25—30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50—80 одиниць (якщо життя дитини буде одноманітним, нецікавим і безрадісним).

2. Формуйте у дитини самоповагу

Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним під час прийняття рішень: у виборі друзів, у коханні, профорієнтації…

3. Навчіть дитину спілкуватися
Для цього необхідні щонайменше п’ять таких чинників:
щира любов батьків (породжує почуття захищеності);
доброзичливість інших дорослих, не лише рідних і близьких (рятує від комплексів); зовнішня привабливість дитини, а особливо — підлітка (одяг, манери);
обгрунтована впевненість у собі (кожний у чомусь сильний);
хороший запас слів (як інакше спілкуватися?).

4. Стежте за тим, щоб дитина не перетворилася на «телемана»
Соціологи запевняють, що дошкільнята проводять перед екраном телевізора у середньому до 50 годин на тиждень. Медики вважають, що це гальмує розвиток лівої півкулі головного мозку, відповідальної, зокрема, за розвиток мовлення. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читання, корисну домашню роботу.

5. Виховуйте відповідальність і порядність

Слід робити це не лише за принципом «что такое хорошо й что такое плохо», а, насамперед, на власному прикладі. Не прогайте момент: у підлітковому віці симпатії перемістяться, з батьків до однолітків.

6. Привчіть дитину пишатися своєю сім’єю, шанувати її традиції

7. Живіть у хорошому оточенні

Друзі, яких виберуть ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Тому уважно придивляйтеся до сусідських дітей, цікавтеся репутацією школи, до якої ходять ваші діти. Подбайте про те, щоб розширити коло знайомств дитини.

8. Будьте вимогливими

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, умінням робити щось краще за інших, як правило, виростають у сім’ях, де до них висували високі вимоги: підтримувати порядок у будинку, організовувати своє дозвілля, добре поводитися. Та не перегніть палицю — не будьте тиранами. І врахуйте: слухняними, акуратними, розумними діти стають не відразу. Потрібні ваші зусилля протягом багатьох років. Будьте ж терплячими.

9. Привчайте дитину до праці

Якоюсь мірою ви можете запрограмувати майбутній життєвий успіх свого чада. Привчіть його без примусу виконувати доручену справу, допоможіть заповнити життя цікавими й потрібними справами. Нехай звикає долати труднощі й переконається, що йому багато чого під силу.

10. Не робіть за дітей те, що вони цілком зможуть зробити самі.

Блог Радимы Руслановны - Портал профессионального образования Чеченской республики

НЕ ПРИНИЖУЙТЕ ДИТИНУ!

Коли маля з’являється на світ, ми хочемо, щоб воно було здорове, зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися, якою людиною воно стане.

Наше дитя поступово опановує загальні, властиві людині форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження добрих стосунків зі своїми батьками та близькими людьми — передумова, за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже, добре ставлення близьких, особливо мами й тата, необхідно дитині. Бажання заслужити їхню похвалу — вагомий чинник виховання.

Потреба у визнанні — одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я цього дитина вчиться краще бігати, стрибати, малювати, конструювати, та й взагалі хоче усе робити краще! Прагне бути кращою й сама, аби ствердитися в своїх моральних якостях, бути хорошою, щоб люди були їй вдячні. Як же вона старається! Image

Не будемо іронізувати над нашим малюком! Адже ми й самі також стараємося, щоб нас визнали. Тож не травмуватимемо сина чи доньку репліками на кшталт: «У тебе не вийде, облиш це заняття…», «Помовчи, ти не знаєш…», «Дай мені спокій, це пусте…» тощо. Адже за подібними висловлюваннями — зневага, знецінення малюка. А він же, хоча і малий, а вже особистість, щоправда, поки що дитяча.

ТОЧКА ВІДЛІКУ

Коли ж наш Дмитрик (чи Оксанка) став особистістю? Був у пелюшках, ми на нього дивилися, як на ляльку, аж ось він почав усміхатися… сів, підвівся, пішов, заговорив і, нарешті, промовив: «Я сам». Де ж та точка відліку: не особистість (ще не особистість!)… особистість (уже особистість!)?

А точки й немає. Коли дитина з’являється на світ, ми встановлюємо дату її народження: рік, місяць, день, годину. Це народився людський індивід. Особистість же народжується інакше. Спробуймо простежити цей складний шлях.

До утворень, що визначають особистість, належать: потреба у визнанні, усвідомлення себе в часі, усвідомлення своєї статі, себе в соціальному просторі. Уже трирічне маля має почуття власної гідності, пишається своїми досягненнями й прагне хоч у чомусь бути найкращим. Це чудова позиція — хотіти бути кращим.

Коли в дитини виникає ставлення до самої себе як до «хорошої», вона намагається відповідати вимогам дорослих, бути визнаною сьогодні та в майбутньому. Тому важливо, щоб дорослий час від часу висловлював упевненість у тому, що малюк обов’язково навчиться того, що поки ще не вміє робити; що він справді гарна, чесна, сумлінна, доброзичлива, чудова дитина.

НЕ ПРИНИЖУЙТЕ ДИТИНУ!

Ніколи не знецінюйте своєї дитини! Не можна у гніві (навіть справедливому) заявляти їй: «Іди геть, я тебе не люблю!» По-перше, це неправда. По-друге, лишень уявіть собі, якого відчуття катастрофи й невимовного жаху зазнає ваша дитина тільки через те, що вам урвався терпець. Не можна також казати малому, що він тупий, брехун, злодюжка, безвільний, нечесний, упертий віслюк тощо. Не вважайте, будь ласка, що приниження — дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату.

«З тебе нічого путнього не вийде» — типова обра­за гідності дитини. І який результат? Позбавлення перспективи, знецінення особистості не зміцнюють віри дитини у себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим, яке й підштовхує малюка до справдження батьківських очікувань.

Дитина завжди потребує емоційної підтримки, особливо батьківської. І коли ще зовсім маленька, і коли виросте — теж. Але на цьому початковому етапі батьки емоційно завжди з нею, завжди за неї, на­віть коли вона дуже завинила.

«Не люблю!» — неправильно, протиприродне, небезпечно.

«Люблю, але ти мене так засмутив!» — правиль­но, природно, перспективно.

У першому випадку малий відреагує лементом, негативізмом. У другому буде страшенно засмучений і в нього з’явиться відповідальність за того, кого він засмутив через свої помилки. Саме цей шлях пробуджує і сором, і совість. Наше маля — вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань!

Намагаючись не знижувати прагнення дитини до визнання, треба давати правильний напрямок розвитку цієї потреби. Саме тут варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже, як зробити так, щоб дитина за власним бажанням, свідомо прагнула подолати свої недоліки. Так, неправдивість, наприклад, виникає тоді, коли в малюка ще не сформовано потребу в правдивому ставленні до інших, коли чесність не стала якістю, що вивищує дитину в очах значущих для неї рідних і близьких людей.

ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Що таке самооцінка?

Це оцінювання людиною самої себе, своїх можливостей, ставлення до себе. І складається таке ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків. Наприклад, як дитина оцінює свою зовнішність? Вона вважає себе гарною, негарною, такою, як усі.

Якщо запитати дитину, наскільки вона розумна, то почуєте, як вона оцінює власний інтелектуальний потенціал. Звичайно, така самооцінка – результат порівняння себе зі своїми однолітками, з дорослими, а ще – відбиток ваших оцінок малюка. Тобто залежно від того, як часто і щиро ви дитину підбадьорюєте й підтримуєте, в неї формується висока або низька самооцінка.

В якому віці дитина вже здатна оцінювати себе, свої особистісні якості?

Напевно, після трьох років. І найчастіше в цьому віці ми від неї почуємо: «Я найрозумніша! Я найрозумніша!». А у п’ять – шість років картина змінюється. І дитина може вам сказати, що не знає, як вона. Або розповідає, що вона дурна, нещасна… Ось тут і потрібно замислитися батькам.

Коли може виникнути низька самооцінка?

Коли ви часто сварите малюка, коли він відчуває, що чомусь не виправдовує ваші очікування. Коли ви порівнюєте його з іншими дітьми не на його користь: «Ось Мишко добре їсть! А ти сидиш третю годину над тарілкою…». А після порівняння себе з дорослим малюк і зовсім засмучується.

До чого може призвести занижена самооцінка в майбутньому?

До того, наприклад, що ваша дитина не зможе відстояти свою точку зору. Їй буде складно налагоджувати взаємини з людьми, спілкуватися з позиції впевненої в собі людини.

А якщо дитину весь час хвалити й говорити, що вона гарна, чи не стане її самооцінка занадто високою?

Хвалити потрібно тільки за те, що дитина зробила щось самостійно, за добрий вчинок… І ніхто не говорить, що не варто звертати уваги на погану поведінку. Однак, не можна принижувати дитину, карати її фізично. Діти які постійно зазнають приниження та фізичного карання від батьків, виростуть скоріше агресивними або невпевненими в собі, ніж самодостатніми.

А якщо все таки самооцінка у дитини висока й навіть занадто?

Найчастіше можна побачити дітей із високою самооцінкою в родинах, де дитина єдина, і все крутиться довкола неї. Можна, звичайно, припустити, що така дитина виросте лідером… Але в житті все виявляється не так, тому що ця дитина, потрапивши в дитячий колектив, отримує адекватну оцінку своїх якостей, і виникає стрес. «Виявляється, я не най – най … », - думає маля.

Малюк повинен відчувати, що його люблять, що він потрібний своїм батькам, що вони люблять його незалежно ні від чого. Тоді він і сам до себе ставитиметься добре.

Що робити батькам, аби самооцінка дитини була адекватною?

  • Не порівнювати дитину з іншими дітьми.

  • Не сварити і не карати фізично.

  • Частіше хвалити (за справу).

  • Говорити про те, як ви її любите, й доводити свою любов реальними справами.

  • Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить, або він почав нову справу.

  • Уникати фраз: «Ти робиш усе неправильно», «У тебе не виходить» тощо.
У Рудно поблизу Львова закрили єдиний у селищі дитсадок - Новини Львова ZAXID.NET

Як виховувати обдаровану дитину

Поради батькам

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.

Обдарованість — це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість.
Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається
Розрізняють також обдарованість:
-соціальну — лідерську;
-художню музичну, образотворчу, сценічну;
-психомоторну спортивні здібності;
- інтелектуальну — здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з одного-двох предметів і не встигають з інших);
- академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;
- творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити допомогти їй).
Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.
Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них.
Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань.

Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь.
Третя стратегія — коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей.
Найголовніше в таких сім'ях — атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку є найефективнішою.
Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. До кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових).

Кiлькiсть переглядiв: 229

Коментарi