Хто має право забирати дитину з садка?

Чи можуть батьки доручити це старшим дітям,

і як у цьому випадку має діяти вихователь?

ХТО НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДИТИНУ?
У Законі України «Про дошкільну освіту» вказано, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності. А заклад дошкільної освіти створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання.
Отже, відповідальність за безпеку дитини під час її перебування у навчальному закладі несе сам заклад.

ХТО МОЖЕ ЗАБИРАТИ ДИТИНУ З САДКА ТА ШКОЛИ, ОКРІМ БАТЬКІВ?

У Сімейному кодексі (ч.2 ст.151) йде мова про те, що батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Тому, за потреби, дитину з навчального закладу можуть забирати інші особи.
У цьому випадку батьки мають написати на ім’я завідувача відповідну заяву з переліком осіб, яким довірено забирати дитину з дошкільного навчального закладу. На підставі цієї заяви керівник навчального закладу дає згоду на те, щоб, окрім батьків, дитину з ДНЗ забирали інші особи.

ЧИ МОЖУТЬ ДИТИНУ ЗАБИРАТИ СТАРШІ БРАТ ЧИ СЕСТРА?

Згідно з ч.2 ст. 6 Сімейного кодексу:
– діти до 14 років вважаються малолітніми;
– діти від 14 до 18 років вважаються неповнолітніми та мають НЕПОВНУ цивільну дієздатність.
Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
У вихованні своїх молодших сестер та братів мають право брати участь

ТІЛЬКИ ПОВНОЛІТНІ ОСОБИ (ст. 259 Сімейного кодексу).

Отже, вихователь не має права відпустити дитину зі старшим братом чи сестрою, якщо вони неповнолітні. Забирати з дошкільного навчального закладу своїх братів та/або сестер має право лише особа, яка досягла повноліття.

/Files/images/Deti40.gif

КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ


До трьох років батьки найчастіше спостері­гають серйозні зміни в поведінці своєї дитині: вона стає егоїс­тичною, впертою, каприз

Чому так відбувається?

Дитина починає усвідомлювати себе як самостійну особистість і виявляти власну волю.

Що це означає?

Тільки через «ні», «не хочу» і «не буду» дитинаможе заявити про себе, дати зрозуміти дорослим, що тепер вони повинні рахуватися з її думкою.

Симптоми початку кризи:

Негативізм


прагнення постійно суперечити дорослим.

Упертість


прагнення відстояти свою вимогу.

Норовистість


бунт проти старих норм і правил.

Свавілля


наше улюблене - "Я сам!"

Криза 3 років — межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів у житті дитини.

Що потрібно мамі?
Терпіння, розу­міння, відповідальність, любов.

Що потрібно дитині?


Знайти ту ма­леньку, необхідну для її здоров'я нішу, яка перебуває між боротьбою та покір­ністю.

Що робити?


Прислухатися до порад психолога:

1. Не надавайте великого значення впертості й вередуванню. Зауважте приступ, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

2. Під час приступу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

3. Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на вашого малюка.

4. Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви ска­зали «ні», тримайтеся й далі цього.

5. Не здавайтеся навіть тоді, коли приступ у дитини проті­кає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Постарайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!».

Похожее изображение

Дитячі страхи: причини та наслідки

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху.Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

· Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;

· Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.

Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.

Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.

В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

· Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

· Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

· Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.

2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.

4. Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

5. Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

6. Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

/Files/images/images (1).jpg

ЩО РОБИТИ ЯКЩО ... У ВАС КОНФЛІКТНА ДИТИНА/Files/images/яяяяяяяяяяяяяяяяя.jpg

Визначте причини:

  • Можливо, конфліктність - наслідок егоїстичності дитини. Якщо вдома вона - центр уваги і найменші її бажання виконуються, то дитина чекає такого ж ставлення до себе і з боку інших дітей. Але, не отримуючи бажаного, вона починає домагатися свого, провокуючи конфлікти.
  • Можливо, дитина «закинута», їй не вистачає в родині турботи, уваги, вона відчуває образу і злість та зганяє в сварках накопичені в її душі почуття.
  • Можливо, дитина часто є свідком сварок між батьками або іншими членами сім'ї та просто починає наслідувати їхню поведінку.
  • Конфліктна поведінка дитини - це сигнал, що і з вами, шановні батьки, щось не так. Тому будьте готові змінити свою поведінку.

Як себе вести з конфліктною дитиною:

  • Стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Звертайте увагу на недружні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь з образою.
  • Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні та захищаючи свою; намагайтесь об'єктивно розібратися у причинах конфлікту.
  • Після сварки обговоріть з дитиною причини її виникнення, визначте неправильні дії дитини, які призвели до конфлікту; спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
  • Не обговорюйте при дитині проблеми його поведінки з іншими: вона може утвердитися в думці, що конфлікти неминучі і буде продовжувати провокувати їх.
  • Не завжди слід втручатися в сварки дітей: тільки якщо під час сварок один завжди перемагає, а інший виступає «жертвою». Варто перервати їх контакт, щоб запобігти формування боязкість у переможеного.

Радимо пограти:

  • Попросіть дитину намалювати її друзів, потім розповісти що-небудь про кожного з них.
  • З компанією дітей скласти казку так, щоб кожен по черзі додавав свою пропозицію. Таке придумування казки допомагає дітям виразити свою індивідуальність, висловлювати думки. Вчить адекватним способам взаємодії - взаємодопомозі, вмінню спокійно вислухати співрозмовника.

ЩО РОБИТИ ЯКЩО...У ВАС СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

/Files/Копия cd593df9a9830a0c42e10e6a39510c00.gifВизначте причини:

  • Найчастіше сором'язливість - результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.
  • Робота з подолання сором'язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором'язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.

Як себе вести з сором'язливою дитиною:

  • Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.
  • Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.
  • Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.
  • Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором'язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором'язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором'язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.

Радимо пограти:

  • Під час ранкової гімнастики виконуйте різні вправи, наслідуючи тварину: потягнутися, як кішка, витягнути шию, як жираф і т. д. Така гра сприяє розкутості.
  • «Чаклун» зачаклував дитину так, що вона втратила голос. На всі питання вона повинна відповідати лише жестами і мімікою. Гра спрямована на оволодіння невербальними засобами спілкування.
  • «Казка». Запропонуйте дитині з вашою допомогою придумати казку про людину, яку звати так само, як її, спираючись на значення і звучання імені. Наприклад: Марина - морська казка про дівчинку, яка живе в море. Гра сприяє кращому усвідомленню себе, розвитку вміння говорити про себе без сорому, оцінюванню кращих своїх сторін.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ...У ВАС НЕСПОКІЙНА ДИТИНА

/Files/images/i (50).jpgВизначте причини:

  • Якщо емоційна нестійкість (то сміх, то сльози, то образа, то істерика) з'явилася несподівано, і ви раптом стали помічати, що дитина почала загострено емоційно реагувати на все, що відбувається навколо, то причиною може бути:
  • Кризовий вік (6-7 років). Дитина навчається керувати своїми емоціями, виявляти їх адекватно ситуації, але це поки що не дуже добре виходить.
  • Недостатньо сильно розвинене гальмування. Дитина безпосередньо, імпульсивно реагує на те, що відбувається, так як не може затримати емоції, залишити її при собі.
  • Незнання дитини, як їй висловити свій настрій, відсутність навичок володіння способами виявлення своїх емоцій.
  • Несприятливі відносини всередині родини, які дитина сильно переживає, і накопичена напруга вихлюпується в її емоційних реакціях.

Як вести себе з неспокійні дитиною:

  • Уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти; чітко вирішити для себе, що можна і що не можна, і узгодьте це зі всіма членами родини.
  • Своїм поведінкою показуйте дитині приклад: стримує свої емоції, адже вона наслідує вам в поведінці.
  • Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не відчуває себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти і прийняти.
  • Пам'ятайте, що істеричні приступи найчастіше пов'язані з прагненням звернути на себе увагу або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати свої вимоги, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити їй, чому ви зробили так, а не інакше. Не вимагайте від дитини надмірного самоконтролю і наберіться терпіння.

Радимо пограти:

  • Навчіть вашого малюка розслаблювати м'язи. Часто емоційна нестійкість дитини межує з неспокійним сном, сильним внутрішнім напруженням.
  • Під час читання казок, будь-яких спільних ігор просите дитину мімікою показувати почуття героїв: радість, інтерес, здивування, печаль, страх, гнів.
  • Звертайте увагу дитини на те, який приємний стан спокою. Після рухливих ігор запропонуйте йому перетворитися на Соню, ледаря, розслабивши при цьому всі м'язи тіла. Добре, якщо у хвилини розслаблення в кімнаті буде звучати тиха, спокійна музика.

ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ МАМ, ТАТ, ДІДУСІВ ТА БАБУСЬ

/Files/images/Deti40.gifШановні батьки! Пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину.

  • Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, стати людиною.
  • У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому, кожен із нас у ньому має робити.
  • Мої ручки ще маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.
  • Мої почуття ще недозрілі — прошу будьте чутливими до моїх потреб.
  • Щоб розвиватись, мені потрібне ваше заохочення, не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
  • Давайте мені трохи самостійності, дозвольте припускатися помилок, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно при-ймати рішення у дорослому житті.
  • Прошу, не робіть усього за мене, адже я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.
  • Я вчуся у вас усього: слів, інтонацій, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене бути кращою.
  • Я хочу відчувати вашу любов, хочу щоб ви частіше брали мене
  • на руки, пестили, цілували. Але будьте уважними, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, що заважають мені робити самостійно кроки.
  • Любі мої, я вас дуже люблю! Доведіть мені, що ви любите мене також.

ЧОГО БОЯТЬСЯ НАШІ ДІТИ?

Це залежить від віку дитини.

У рік малята бояться оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одній, бувають також інші страхи.

Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ АБО ТРИВОГИ У ДІТЕЙ:

Пам’ятайте , що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого,й остаточно закриється.

Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся , щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок,конфліктів, особливо в присутності дітей.

Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

Малюйте з дитиною страх і все те , чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин..

Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться,наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію(обов’язково страшну) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом,а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: « У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим ,що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

НАВЕДЕМО ДЕКІЛЬКА ІГОР І ВПРАВ НА ПОДОЛАННЯ СТРАХУ ТА ПІДВИЩЕННЯ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ:

«Гойдалки»

Беруть участь як дитина так і дорослий. Дитина сідає в позу «зародка», піднімає коліна і нагинає до них голову. Ступні прижати до підлоги, руками обхватити коліна, очі закрити. Дорослий становиться позаду дитини , кладе руки на плечі сидячому і повільно покачує її. Виконується 2-3 хвилини.

/Files/images/0065679d33cf6177fcc32011b533b9f1.jpg«Художники – натуралісти»

Великий аркуш білого паперу, старі шпалери , покласти на газету. Перед учасниками тарілочки з фарбами. Дозвольте собі і дитині малювати пальчиками, кулачками, долонями, ліктями, ногами, носиками. Сюжет малюнка може бути різний : «Падають листочки», «Сліди небачених тварин», «Казкова країна» і т.д.

«Дизайнери»

Тюбики губної помади (старі).кожному учаснику дозволяється підійти до будь-якого учасника і «розфарбувати» його обличчя, руки, ноги.

«Піжмурки»

Ведучому зав’язуються очі – решта промовляють звуки: «ку-ку», «ля-ля», «а ось і я». Піймавши учасника ведучий відгадує хто це, не знімаючи пов’язку.

Виховання природничо-екологічної культури дитини

У період дитинства мислення, розумові процеси мають як найтісніше пов’язуватися з живими, яскравими, наочними предметами навколишнього світу.

Нехай дитина спочатку не замислюється над причинно- наслідковими зв’язками, нехай вона просто розглядає предмети, відкриває в ньому щось нове. Хлопчик побачив розлюченого бика в оповитій вечірніми сутінками купі дерев. Це не просто гра дитячої фантазії, а й художній, поетичний етикет дитячого мислення. Дитяче бачення світу – своєрідна художня творчість.

Поетична творчість починається з бачення краси. Краса природи загостряє сприймання, пробуджує творчу думку, наповнює слово індивідуальними переживаннями. Здоров’я вливається в дитячий організм живодайними джерелами тоді, коли після трудового напруження дитина відпочиває. Бути в русі – основний девіз. Еліксиром здоров’я є повітря, насичене фітоцидами злакових рослин – пшениці, жита, ячменю, гречки, атакож лугових трав. От і потрібно нам вести дітей в поле, ліс, луг. Діти бачать красу природи, відчувають її подих, спілкуються з нею, творять, мислять. Все це так, але добра дитина не падає з неба, ї треба виростити і виховати.

Як досягти того, щоб праця стала найважливішою духовною потребою дітей. Отже, дітей треба щоб оточував не лише світ природи, а й світ праці, творчості. Краса людини найяскравіше відкривається в праці. Це пізнання світу виховує в дитині людину трудівника.

Ще глибшим це почуття стає тоді, коли під час подорожей у світ праці діти зустрічаються зі своїми батьками й матерями. Любов дитини до людей праці – джерело людської моральності.

Крокуючи стежинами живої природи,діти приходять до висновку, що природа поділяється на дві стихії – живу і неживу.

Перші уявлення про живе і неживе народжує безліч запитань. Звідки береться листя, стовбур, дерево? На все це зразу відповісти неможливо, а з часом проясниться.

Добре,що дитина, думаючи, вчиться, звертається до першоджерел знань, думки навколишньогосвіту. Дитина мислить образами, барвами, звуками.

Приходимо до висновку,що неживе залежитьвід живого і навпаки.

В природі все змінюється: зима, весна, літо, осінь. Природа переходить від одного стану до іншого. Спостерігаючи за навколишньою природою, ведучи дітей стежинами природи ми всиляємо в душі по краплинці тієї наснаги, що зветься природне оточення. Без природи не існував би світ, не чули б ми співу пташок, дзюркотання струмка, не грілися на сонечку, не купалися в краплинах роси, не відчули подиху вітру, не спіймали красиву і ніжну сніжинку – то хіба б ми змогли прожити на світі ,творити, мислити, перемагати, іти від простого до складного, розуміти для чого ми живемо і що таке життя.

Домашній театр - розвиток мовлення

Так уже влаштований наш світ, що в ньому все менше і менше залишається місця для звичайного спілкування. Більшість шкільних предметів або письмові, або регулярно оцінюються у вигляді тестів, де досить просто поставити галочку в потрібній графі. Прийшовши додому і ми, і діти замикаємося на телевізорі або комп'ютері де, підключившись до інтернету, достатньо вставляти лаконічні повідомлення або смайлики. Чому ж ми дивуємося, коли малюки відчувають проблеми в спілкуванні з однолітками і дорослими. Адже набиратися досвіду то їм ніде.
Пропонуємо вам дуже простий і захоплюючий варіант навчання грамотної мови - домашній театр. Організувавши нехитрі вистави, ви допоможете дитині правильно будувати речення, розширите його словниковий запас, проведете час за веселим заняттям, доставите масу задоволення і собі, і глядачам: рідним, знайомим, сусідам.
Що вам знадобиться?
Реквізит
Перш за все, ширма. Вона грає куди більш важливу роль, ніж здається на перший погляд. Адже більшість малюків щиро вірять, що глядачі не здогадуються про те, хто озвучує казкового героя. А значить, дітки відчувають себе в безпеці і, відкинувши всі комплекси, читають діалоги різними голосами, співають, розповідають вірші. До речі, саме цю людську особливість використовують в церкві під час сповіді, коли віруючий сидить в відгородженому від усіх приміщенні - так куди легше виговоритися.Зробити ширму зовсім не складно. Можна використовувати стару велику коробку, обклеївши її обрізками шпалер, різнобарвними фігурками, мішурою. Або ж натягнути на мотузку шматок щільної тканини. Може послужити для благої мети і спинка широкого крісла. Словом, експериментуйте.
Крім того, обов'язковий реквізит для будь-якої вистави - ляльки. Величезний вибір надають спеціалізовані магазини товарів для дитячого розвитку. Але, при наявності бажання, нескладно виготовити їх і самостійно. Це можуть бути зшиті або пов'язані герої, фігурки, вирізані з картону й розфарбовані кольоровими олівцями. Можна використовувати навіть прості дитячі іграшки чи ляльки рукавичок.
Сценарій
У цьому питанні не варто особливо мудрувати. Виберіть добре відому казку і розподіліть ролі.
Організація вистави
Можна грати самостійно, але краще, коли в процесі творчості беруть участь кілька дітей. Тому непогано запросити в гості друзів. Завчає діалоги і запрошуйте глядачів. Такі стандартні фрази як «давай дружити», «можна з вами», «як тебе звати», «будь ласка» і «спасибі», «підкажіть», «чим тобі допомогти», «я спробую», «мені не подобається», «дякую, не хочу» суттєво спростять реальне життя малюків.
Коли казка програна кілька разів - використовуйте кілька хитрих прийомів. Приміром, задійте героя із зовсім іншої історії. Нехай попелюшка поспілкується з русалочка, а колобок з мишкою-норушка. Цікаво, що у вас вийде?

/Files/images/тим.gif

Вплив комп`ютера на психіку дитини дошкільного віку

Інформаційно-комунікаційні технології стрімко входять у наше життя. Майже щодня людство віднаходить нові надсучасні гаджети для користування. Інформація, яка лине звідусіль, має очевидний вплив на сучасну людину, дитину. Чи контролюють батьки, яку медіапродукцію споживають їхні діти? Чи “вмикають фільтр”, який би “відсіював” далеко не корисну, не добру, руйнівну інформацію? І які наслідки недбалого ставлення дорослих до медіасередовища дити­ни?

Сьогодні медіа дає про себе знати всюди – на­віть у підземці метрополітену. Проїзд у маршрутці тепер теж має ознаки надсучасності. Те­леекрани в салонах маршрутного таксі , найрізнома­нітніша реклама всюди блимає вогнями, відлякує і водночас приваблює, спантеличує, зацікавлює, вводить у стан агресивності, а інколи має і проти­лежний ефект – викликає млявість, пригніченість, апатію.

На свідомість дітей та дорослих одночасно діє безліч джерел інформації. Це призводить до того, що мозок починає працювати в нав’язаному режи­мі, стає “зомбованим”.

Телебачення, радіо, Інтернет – це те повсяк­денне тло, від якого ми стаємо психологічно залежними.

Блокування захисних механізмів відкриває ін­формаційному потоку вхід до святої святих людсь­кого розуму – підсвідомості. Так виникають пе­редумови для кодування свідомості й “зомбування” особистості. При цьому система внутрішнього за­хисту (“внутрішньої цензури”) практично вимика­ється. Етичні бар’єри – сором, воля, совість, ува­га – виявляються заблокованими.

У такому медіасередовищі, створеному засо­бами масової інформації, зростають сучасні діти.

Поняття медіасередовище включає дві складові: медіа і середовище.

Характерні ознаки медіа - технічні засоби створення, копіювання, тиражування, запису, по­ширення інформації та обміну між суб’єктом (авто­ром) та об’єктом (масовою аудиторією).

Поняття середовище науковці визначають по-різному, зокрема як сукупність впливів, що змінюють і визначають розвиток життя; або як усе те, що оточує, пронизує, залучає до орбі­ти діяльності суб’єкта; або як предмет, або як засіб, або як умови. Найчастіше під середови­щем мається на увазі сукупність умов і впливів .

Таким чином, сучасна дитина перебуває під постійним впливом аудіовізуалізованої інформа­ції. У медіасередовищі діти отримують можливість пізнавати життя через образи, репрезентовані аудіовізуальними (екранними) медіями, переду­сім – телебаченням. Для значної кількості сучас­них дітей це замінює традиційні джерела соціалі­зації і пізнання.

Помічено, що з часом “теледіти” втрачають природний інтерес до реального життя. Психо­логи стверджують, що телеекран (Інтернет) для сучасної дитини – не тільки інформатор, а конструктор картини світу. В свідомості ма­люка відбувається процес переоцінки традицій­ної системи цінностей. І це зумовлює небезпеч­ні духовні підміни – виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Особливо небезпечно те, що діти під впливом того, що бачать, починають вважа­ти насильство нормальною моделлю поведінки. Дитина ніби “відходить” від реального світу, за­нурюючись у фантастичний.

В останні роки стає дедалі більше дітей, які не можуть у дитсадку, а згодом і в школі, сприймати інформацію на слух. Учені вважають, що причина в тому, що цих дітей з раннього дитин­ства “виховував телевізор”, тож вони сприймають переважно тільки зорову інформацію. Словесно, логічно, зв’язно відтворити події можуть рідко. Піз­ніше ці діти погано читають у школі, їм важко пере­казувати тексти, творче мислення в таких малюків недостатньо розвинуте, вони схильні до агресії, проявів негативізму.

Отже, як бачимо, продукція “медіаринку” має перебувати під пильною батьківською цензу­рою. Пам’ятаймо: дитина майже всю інформацію сприймає у вигляді образів. З них, як з кубиків, вона і будує свою модель світу.

/Files/images/блл.gif

Вчимося розповідати дітям казки

Казка! Любов до казки формується в ранньому дитинстві. Як багато хороших, добрих спогадів пов'язано в кожного з нас з цим поняттям. Всі ми знаємо, з якою цікавістю дитина розглядає картинки в книзі, слухає розповідь дорослого, намагається складати казки сама. Педагоги з задоволенням використовують казку, як одну з форм корекційної роботи з дітьми, найбільш ефективну в ранньому віці.

Усі батьки рано чи пізно чули від своїх любих діток заповітне прохання: «Розкажи мені казку!..» Добре, якщо ви маєте ораторський хист і знаєте добру сотню казок. А якщо ні? Тоді, зазвичай, ви берете книгу і починаєте читати… А чи замислювались ви над тим, як правильно обрати книжку для читання і чи однаково сприймає дитина прочитану казку і ту, яку їй розповіли?

Отже, почнімо з добору літературного матеріалу. Підбираючи дитні казку для читання, варто мати на увазі кілька загальних правил.

1. Книга – це привід для спілкування, а не можливість його уникнути. Через казкові події та персонажів ви зможете краще пізнати свою дитину і зорієнтувати її в питаннях морального вибору. Тут головне – відчути, підтримати й заохотити.

2. Підбір казки – питання індивідуальне, і залежить від вподобань та вразливості вашої дитини. Те, що розважить одну дитину, іншій може завдати психічної травми та призвести до снів-жахів. Чого лише вартують деякі народні казки з сюжетами про поїдання дітей або сучасні історії про монстрів… Тож прислухайтеся до своєї інтуїції і дійте за принципом «Не нашкодь».

3. Не всі казки – дитячі. На жаль, не всі батьки це знають, проте більшість народних казок створювалися не для дітей, а для дорослих, які збиралися біля вогнищ і переповідали захопливі історії. З часом від цих історій все зайве відсікалося й наразі лишилися зашифровані символічні послання, які бережуть в собі глибоку народну мудрість. Однак адресат цих глибоких історій – таки доросла людина. Це стосується не лише народних казок, а й авторських, а також багатьох мультфільмів.

4. Перш ніж читати казку дитині, постарайтесь хоча б попередньо проглянути її текст. Таким чином, ви, по-перше, вбережете дитину від небезпечного чи неякісного продукту, а по-друге, зможете наперед продумати можливі запитання та завдання до казки.

5. Зважайте на вікову категорію, на яку орієнтована казка. Однак підходити до цього питання слід творчо: якщо ваша дитина вже доросла до тих речей, про які йдеться в книжці, сміливо їй читайте. А краще – переказуйте зрозумілими словами, відповідаючи на питання дитини. Не бійтеся складних казок, адже хороша казка – як листковий пиріг: у кожному віці дитина відкриватиме щоразу щось нове.

Дуже часто дорослі не замислюються над тим, чи правильно вони читають дітям казки, чи приносять вони їм користь. Для того, щоб успішно розвивати свою дитину за допомогою казки та ще й отримувати від цього задоволення, вам варто лише дотримуватись певних «правил гри» і успіх вам буде гарантовано!

Отже:

- ви маєте позбутися комплексів щодо свого ораторського хисту; розповідайте казку впевнено і з відповідними емоціями. Зазвичай діти не дуже суворі до своїх батьків, а настрій неодмінно покращиться в усієї родини;

- використовуйте незвичні інтонації, адже дитина може просто заснути від монотонної розповіді;

- якщо не знаєте, як почати, згадайте традиційні зачини на кшталт «Жили собі…», «У далекому царстві…» тощо;

- створіть чарівну атмосферу: вберіть якийсь казковий атрибут (капелюх, плащ, чарівний перстень, корону чи просто перо – залежно від ваших уяви та можливостей), запаліть незвичне освітлення («магічну» лампу чи свічку), налаштуйте дитину на казковий світ, у який вона порине через кілька хвилин;

- для того, щоб дитина якнайкраще налаштувалась на вашу розповідь, придумайте ритуал «входження до казки»; можете, наприклад, намалювати (надрукувати) і дати своєму малюку «Казковий пропуск» за певну «магічну» дію: закликання феї казки або цікаву розповідь; також можете пошити чи придбати ляльки для домашнього театру: і вам легше буде розповідати, і малюкові – цікавіше; для цієї ж мети можете використовувати ляльки своєї дитини, спитавши перед тим в неї дозволу;

- створіть казковий куточок у вашому домі: за допомогою ширми, дзеркал, магічних предметів, так дитина легко і природньо порине у світ казки;

- спробуйте спланувати певний ритм таких «казкових вечорів» − це буде чудовою нагодою поспілкуватись із власною дитиною, відчути її емоційний стан, її потреби, а також побути самому трохи дитиною; до того ж, діти люблять ритуали: це додає їм відчуття впорядкованості й загадковості водночас;

- і, найголовніше, знайдіть для цього час! Нікуди не поспішаючи, спокійно і розмірено пориньте у світ казки – такий важливий для вашого малюка;

- читати казку необхідно вдумливо, пояснюючи дітям незнайомі слова, обговорюючи основні мо­менти;

- важливо вислуховувати думки самих дітей про почуті події з казковими героями;

- не можна говорити дитині, що її судження непра­вильне, або засуджувати її позицію;

- небажано читати декілька казок відразу, тому що мораль кожної казки повинна бути осмислена дитиною.

Тепер ви знаєте правила гри – закони, слідування яким неодмінно забезпечить успіх у справі всебічного виховання вашої дитини. Тож не гайте часу! Не намагайтесь дотримуватись одразу всіх правил, будьте терплячими до себе, і вам неодмінно все вдасться.

"Народні казки сприяють засвоєнню всіх форм мови, які дають можливість вироблення у дітей власних мовних навичок при розповіданні", - писав К.Д. Ушинський.

Для дітей з порушеннями мовлення краще підбирати казки, легкі для їх сприймання, без філософського змісту, емоційні насичені, з добрим кінцем, нескладні для розігрування, про тварин, якщо чарівні казки, то недовготривалі.

Отже, читання казок сприяє як цілеспрямованому, так і спонтанному розвитку словника і зв'язного мовлення дитини, розвитку причинно-наслідкових відносин подій і відображенню їх в мові, включає в роботу всі аналізаторні системи. Настає перехід образів-уявлень в образи-поняття, що важливо для подальших етапів навчання.

/Files/images/инп.gif

"Ознайомлення дітей з традиціями та побутом українського народу"

Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру:
- патріотичну спрямованість , громадянську відповідальність і мужність, готовність працювати для розвитку Батьківщини , захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

- досконале знання державної мови, постійну турботу про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту;

- повану до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця та наступника;

- дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;

- фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;

- шанобливе ставлення до культури.

Кiлькiсть переглядiв: 187

Коментарi