2018/2019 навчальний рік

/Files/images/moya_stornka/9aac27d134d4.gif

Упровадження розпорядку дня та санітарно-гігієнічного режиму вдома

Вступ до дошкільного закладу, як правило, супроводжується психологічним дискомфортом для малюка. Це пов'язано не тільки із зміною добре знайомого родинного оточення на незвичне, а й з необхідністю звикати до нового розпорядку дня. Аби уникнути зайвих стресів у дитини та пом'якшити процес адаптації, батькам слід заздалегідь готувати дитину до відвідування дошкільного закладу.

Аби озброїти необхідними знаннями батьків, діти яких упер­ше підуть до дитячого садка, дошкільні заклади проводять дні відкритих дверей, організують індивідуальні бесіди з медичною се­строю та вихователями, розповсюджують інформаційні листки чи вивішують санітарні бюлетені на стенді. Саме тоді у пригоді стають матеріали про те, як дитина адаптується, як звикає до нового розпо­рядку дня та режиму харчування.

Настанови щодо розпорядку дня

З метою пом'якшення процесу адаптації дитини до умов до­шкільного закладу батькам слід максимально наблизити розпоря­док дня вдома до розпорядку дня у дошкільному закладі. Під розпо­рядком дня розуміємо раціональний розподіл часу протягом доби на сон та неспання.

Сон — життєво важлива потреба людини будь-якого віку. Він сприяє відновленню сил, затрачених в період неспання. Для дітей ві­ком від двох років норма тривалості сну — 11-12 годин.

Під час неспання дитина розвивається і пізнає світ. Для того щоб вона розвивалась органічно, важливо розробити раціональний розпорядок дня, що враховував би вимоги до харчування, фізичної та розумової активності, відповідні до віку дитини. Зауважимо, щоправильний розпорядок дня дає змогу:

Ø дисциплінувати (сприяє дотриманню у порядку місця для гри, навчання тощо);

Ø зміцнювати здоров'я;

Ø формувати культурно-гігієнічні навички;

Ø формувати навички здорового способу життя.

Складаючи розпорядок дня вдома, батькам слід урахувати таке:

Ø при формуванні розпорядку дня важливо враховувати вікові особливості дитини та виділяти достатньо часу на сон;

Ø призвичаювати дитину до розпорядку дня треба поступово;

Ø дотримання запланованого розкладу має бути постійним і системним, не можна порушувати складений розклад;

Ø до правильного розпорядку дня слід обов'язково включити дотримання санітарно-гігієнічного режиму;

Ø необхідно достатньо часу проводити з дитиною на свіжому повітрі, створювати умови, що спонукають її до різноманітної рухової активності: допомагати дитині підніматися східцями на гірку та сходити з неї, переступати через перешкоди, вози­ти візочки, іграшкові автомобілі тощо.

Режим харчування вдома

Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету ди­тячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню до­машнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.

Батькам слід привчати дитину:

Ø перед прийомом їжі обов'язково мити руки з милом, витира­ти їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;

Ø під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;

Ø після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.

Важливо пам'ятати: коли дитина почне харчуватись у дитячому садку, необхідно буде відкоригувати режим харчування вдома, ура­хувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.

Необхідні культурно-гігієнічні навички

Призвичаювання дитини до розпорядку дня вдома (а потім і в ди­тячому садку) потребує паралельного формування у неї культурно-гі­гієнічних навичок. Слід привчати дитину самостійно надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та охайно складати одяг. Необхідно подбати і про вміння малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним. Дитина має вміти користуватись носовичком; проситися на горщик, знати, де він знаходиться, та сідати на нього.

Аби дитині було комфортно, порадьте батькам обговорювати з дитиною правила розпорядку, пояснювати їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати в дитини культуру поведінки, роз­вивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:

Ø привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п'ють, ложкою їдять тощо);

Ø виховувати слухняність, пошану до дорослих;

Ø заохочувати висловлювати прохання;

Ø навчати словам ввічливості, привітанням.

Санітарно-гігієнічний режим вдома

У дитячому садку на дитину чекають умови, що відповідають санітарним нормам. Задля збереження здоров'я дитини батькам варто подбати, щоб і вдома члени родини неухильно дотримувалися санітарно-гігієнічного режиму.

Приміщення, в яких перебуває дитина (зокрема те, в якому вона спить), потрібно щодня добре провітрювати. Слід також регу­лярно проводити вологе прибирання, витирати пил, а іграшки чис­тити або мити з милом, якщо це можливо. Одяг дитини має відпові­дати її віку та погодним умовам.

Важливо, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто ви­митим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти пе­ред вживанням потрібно обдавати окропом для знищення патоген­них мікроорганізмів.

У разі епідемії гострих кишкових інфекцій чи грипу батькам слід обов'язково дотримуватися порад санітарно-епідеміологічної станції.

Психологічний клімат у родині.

Легкість звикання до нового розпорядку дня багато у чому за­лежить від психологічного клімату вдома, м'якості і тактовності батьків, їхніх наполегливості та вміння заохотити дитину вийти за межі звичного, виконувати щось нове. Аби забезпечити емоційно сприятливе перебування дитини у родині, слід:

Ø розмовляти спокійним тоном та не підвищувати голос на дитину;

Ø не конфліктувати у присутності дитини;

Ø спілкуватися з дитиною якомога більше;

Ø сприяти спілкуванню дитини з однолітками;

Ø стимулювати пізнавальну активність дитини;

Ø дотримуватися правил поведінки, культури взаємин та зао­хочувати до цього дитину.

Орієнтований розпорядок дня дитини вдома

Час

Пункти розпорядку

Поради

7:30 – 8:00

Підйом, ранковий туалет, ранкова гімнастика

разом з батьками

Учіть дитину дотримуватись особистої гігієни, вмиватися, чистити зуби, мити руки з милом, користуватися індивідуальним рушником.

Привчайте до виконання простих вправ на різні групи м'язів. Наприклад, включайте до ранкової гімнастики легкий біг та стрибки — це сприяє розгальмуванню нервової системи після сну, формуванню правильної постави, викликає позитивні емоції тощо

8:00 – 8:30

Ігри

У ранковий час грайте з дитиною в ігри малої та середньої рухливості

8:30 – 9:00

Підготовка

до сніданку,сніданок

Учіть дитину самостійно сідати на стілець та вставати з нього, підсовувати стілець до столу;

їсти охайно, не обливаючись; після їжі користуватися

серветкою

9:00 – 10:00

Читання, ігри, слухання музики, малювання тощо

Читайте вірші, казки, оповідання, пропонуйте дитині розглядати ілюстрації та обговорювати їх, відповідати на запитання, співпереживати героям творів тощо.

Удавайтеся до дидактичних ігор (пірамідки, втулки, шнурівки, будівельний матеріал тощо), учіть дитину класифікувати, серіювати, узагальнювати предмети за певними ознаками, складати з частин ціле тощо.

Привчайте слухати пісні, розуміти зміст, знати назву пісні, співати спільно з вами тощо. Учіть дитину малювати предмети та явища навко-лишньої дійсності, використо-вуючи фарби, олівці, фломастери; розрізняти і називати кольори тощо.

Чергуйте різні види діяльності

10:00 – 12:30

Підготовка до

прогулянки,

прогулянка

Учіть дитину самостійно одягатися. Надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та складати одяг у відповідному місці.

Під час прогулянки грайте з дитиною в ігри різної рухливості (великої, середньої, малої), спостерігайте разом за природою, заохочуйте дитину до самостійної рухової діяльності

12:30 – 13:10

Підготовка до обіду, обід

Вводьте до раціону дитини тверду їжу, вчіть їсти шматочки хліба і заїдати їх рідкою їжею (суп, борщ тощо), самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки

13:10 – 15:10

Підготовка до сну, сон

Розкажіть дитині казку або заспівайте колискову, що заспокійливо впливає на дитину та сприяє розслабленню нервової системи і спокійному сну

15:10 – 15:30

Підйом, оздоровчі процедури

Проведіть для дитини комплекс гімнастичних вправ на різні групи м'язів та вправи для формування стопи і постави, для загального зміцнення

15:30 – 15:50

Полуденок

Привчайте дитину до самообслуговування

15:50 – 16:50

Ігри

Грайте з дитиною у настільно-друковані дидактичні ігри — кубики, пазли тощо. Учіть складати картинки, послідовно відтворюючи події на них, поєднувати зображення за певними ознаками предметів тощо

16:50 – 19:00

Підготовка до прогулянки, прогулянка

Привчайте дитину до самостійності, розповідайте їй про здоровий спосіб життя.

Обирайте ігри малої та середньої рухливості, надавайте дитині можливість самостійно гратися з іншими дітьми, спостерігати за навколишнім світом

19:00 – 19:30

Підготовка до вечері, вечеря

Нагадуйте дитині про важливість гігієнічних процедур та правил поведінки за столом

19:30 – 20:30

Спокійні ігри

з батьками,читання казок, перегляд

дитячого мультфільму,

бесіди

Увечері перевагу надавайте спокійним іграм, перегляду дитячого мультфільму, читанню казок перед сном, спокійним бесідам з метою підтримання емоційного контакту з дитиною, дружніх взаємин тощо

20:30 – 7:30

Гігієнічні процедури, співання колискової, нічний сон

Привчайте дитину до особистої гігієни та гігієнічних процедур перед сном.

Співайте колискову, щоб прискорити засинання дитини.

Шановні батьки!

Призвичаївши дитину вдома до розпорядку дня, подібного до розпорядку дня у дитячому садку, ви значно полегшите процес її адаптації до нових умов. Приділіть, будь ласка, цьому питанню належну увагу.

/Files/images/moya_stornka/39913443_1235059067_15.gif

Зміст, організація й методика співпраці ДНЗ та батьків

Процеси демократизації в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною, створення умов для підвищення педагогічної культури батьків. Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв'язку наступні протиріччя: між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися; між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання; між прагненням батьків до активного діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу; між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах. Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості. На сучасному етапі в основу спільної діяльності родини й дошкільного закладу закладені наступні принципи: батьки й педагоги є партнерами у вихованні й навчанні дітей; це єдине розуміння педагогами й батьками цілей і завдань виховання й навчання дітей; допомога, повага й довіра до дитини як з боку педагогів, так і з боку батьків; знання педагогами й батьками виховних можливостей колективу й родини, максимальне використання виховного потенціалу в спільній роботі з дітьми; постійний аналіз процесу взаємодії родини й дошкільного закладу, його проміжних і кінцевих результатів. Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів, батьків й суспільства знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у т.ч. в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навальний заклад", Законі "Про освіту", "Концепції модернізації освіти". Так, у Законі "Про освіту" записано, що батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці. Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожне ДОЗ не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. У цьому зв'язку дошкільний навчальний заклад повинен визначати умови роботи з батьками, вдосконалювати зміст, форми й методи співробітництва ДОЗ й родини у вихованні дітей з урахуванням умов, варіативних освітніх програм і запитів родин. Педагог дошкільної установи - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню. Про необхідність створення міцного союзу школи й родини писав у свій час В.А. Сухомлинський: "Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування дорослих і дітей неможлива сама родина як первинний осередок нашого суспільства, неможлива школа як найважливіша навчально-виховна установа й неможливий моральний прогрес суспільства". "Питання про роботу з батьками - це велике й важливе питання. Отут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, їхній практиці в дитсадках, залученні їх до цієї роботи" (Н.К. Крупська). Істотною стороною взаємодії дитячого саду й родини, неодноразово підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий сад служить "організуючим центром" й "впливає на домашнє виховання", по-цьому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дитячого саду й родини по вихованню дітей. "...В обопільній турботі й відповідальності - величезна сила". Разом з тим вона вважала, що батькам, які не вміють виховувати, необхідно допомагати. В 50-70 р. вивчалися умови морального виховання дітей у родині (Л.В. Загик, Т.А. Маркова, Л.К. Пелипенко, В.Я. Титаренко), які виявили залежність рівня спрямованості поводження з однолітками від їхнього положення в сімейному колективі.

Теоретики й практики дошкільного виховання, підкреслюючи необхідність зв'язку ДНЗ з родиною й необхідність удосконалення форм і методів роботи з батьками, виявили специфіку цієї роботи і її завдання.

Керівна й організуюча роль дитячого саду по відношенню до родини характеризується комплексом факторів: планомірне, активне поширення педагогічних знань серед батьків; практична допомога родині у вихованні дітей; організація пропаганди позитивного досвіду суспільного й сімейного виховання; залучення батьків у педагогічну діяльність; активізація їхньої педагогічної самоосвіти й ін. В.А. Сухомлинський уважав, що педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для вчителів, і для батьків. Скільки-небудь успішна виховна робота зовсім немислима без системи педагогічної освіти, підвищення педагогічної культури батьків, що є важливою частиною загальної культури. Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей. Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей. Досить істотно при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків. В області дошкільної педагогіки батькам важливо: знати основні закономірності й особливості виховання й навчання дітей; знайомити зі змістом і методами виховання; опанувати методами організації дитячої діяльності, спілкування, спрямованими на формування соціально коштовних форм поводження й відносин дитини з оточуючими людьми. Педагогічну культуру розглядають у зв'язку із загальними соціально-педагогічними умовами виховання, які містять у собі сукупність основних вимог суспільства до особистості батьків, зміст ідейних, моральних норм, що регулюють внутрішньо сімейні відносини, характер між особових відносин у родині. Відповідно до цього робота з батьками будується на принципах співробітництва. Ознаками такого співробітництва є: усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу; чіткий поділ і кооперація праці між його учасниками; особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем; позитивні міжособистісні відносини. Наприкінці 90-х - початку 2000 року міняється позиція батьків: вони стають активними учасниками процесу виховання дітей. "...Треба зробити так, щоб дитячий сад не підміняв батьків, не відривав їх від дітей, а з'єднував їх один з одним, давав можливість для їх багатого й тонкого спілкування й взаємодії". Робота з батьками - це складна й важлива частина діяльності педагога, що включає підвищення рівня педагогічних знань, умінь і навичок батьків; допомога педагогів батькам у сімейному вихованні для створення необхідних умов правильного виховання дітей; взаємодія вихователів і батьків у процесі розвитку дітей. Можна виділити й основні завдання, що стоять перед дошкільним закладом в роботі з батьками: вивчення родин дітей; залучення батьків до активної участі в діяльності дошкільної установи; вивчення сімейного досвіду виховання й навчання дітей; освіта батьків в області педагогіки й дитячої психології. Основним протиріччям, що виникає при реалізації завдань співробітництва дитячого саду й родини, є недостатнє "розведення" сфер діяльності, з одної сторони, і використання тільки традиційних методів і форм роботи з родиною, у той час як необхідно інше рішення завдань співробітництва вихователів і батьків. Мова йде не про повну відмову від традиційних форм роботи з батьками, а про адаптацію їх до сучасних умов. Цікавий досвід дослідження такого співробітництва в Англії. Так, Ліндон Джені досліджувала участь батьків у вихованні дітей дошкільного й раннього шкільного віку. М. Паг і Б. Тайзард присвятили ряд робіт підключенню батьків до діяльності ясел і початкових шкіл. На основі цих досліджень виділено п'ять головних підходів до співпраці: три - запропоновані, в основному, професіоналами й два - батьками. Зрозуміло, вони не виключають один одного. Професіонали, що намагаються допомогти "неблагополучним" дітям, розглядають батьків як важливий потенціал у поліпшенні перспектив розвитку дітей, але в той же час й як "частину проблеми". Дитячі труднощі розглядаються як сімейні, які не можна розглядати у відриві від проблем родини. Без впевненості інших членів родини в необхідності змін ймовірні причини таких проблем не будуть усунуті. Професіонали реально оцінюють свої можливості й на основі ряду експериментів по залученню батьків до навчання дитини вдома приходять до думки, що батьки не заважають і не перешкоджають роботі, а навпаки, можуть допомогти успіхам своїх дітей. При цьому не обов'язково бачити у батьках "частину проблеми" - скоріше, вони здатні стати "частиною" її рішення: батьки можуть опанувати новими навичками, керуючись активним бажанням допомогти своїм дітям.

Зміст, організація й методика співпраці ДНЗ та батьків включає в себе:

єдність у роботі дитячого саду й родини по вихованню дітей; взаємна довіра у взаєминах між педагогами й батьками, розуміння потреб й інтересів дитини й своїх обов'язків як вихователів; зміцнення авторитету педагога в родині й батьків у дитячому саду; установлення правильних відносин на основі доброзичливої критики й самокритики; взаємодопомога в спільній роботі з виховання дошколярів. Дитячий сад повсякденно допомагає батькам у вихованні дітей. У свою чергу батьки допомагають дитячому саду в різноманітній виховній і господарській роботі; вивчення кращого досвіду сімейного виховання, пропаганду його серед широкого кола батьків, використання в роботі дитячого саду позитивних методів сімейного виховання; використання різноманітних форм роботи дитячого саду з родиною в їхньому взаємозв'язку: знайомлення з батьками й іншими членами родини; консультації; групові й загальні батьківські збори; конференції, лекторій, батьківські університети, наочні форми пропаганди; індивідуальні й групові форми роботи з батьками, які доповнюють один одного. Щоденне спілкування вихователя з батьками створює більші можливості для індивідуальної роботи, для зміцнення зв'язку між родиною й дитячим садом; систематичний плановий зв'язок дитячого саду з батьками протягом усього року з урахуванням завдань і змісту виховної роботи з дітьми; залучення активу батьків, громадськості до діяльності дошкільної установи, до роботи з родинами.

На основі досліджень можна виділити спектр дій по залученню батьків у діяльність ДНЗ.

Перші контакти між родинами й ДНЗ:

запрошення батьків з дітьми або без них відвідати установу до початку заняття; відвідування співробітниками родин вдома; подання батькам письмової інформації про установу; зустріч для з'ясування умов відвідування дитиною установи; складання договору. Подальший взаємозв'язок батьків і персоналу реалізується в процесі: щоденних безпосередніх контактів, коли батьки приводять і забирають дітей; неформальних бесід про дітей або запланованих зустрічей з батьками, щоб обговорити успіхи, не зависимо від конкретних проблем; ознайомлення батьків з письмовим матеріалом про їхніх дітей; рекомендацій відвідати лікаря й т.п.; відвідувань батьків для того, щоб вони могли бачити, як займається їхня дитина, або знайомити з роботою установи.

Батькам пропонується надавати допомогу ДНЗ як організаторів або спонсорів; вони можуть допомогти в розробці ігротеки, зборі матеріалів для дитячих потреб і т.д.

Батьки можуть брати участь й у щоденних заняттях дітей: залишатися в ДНЗ, щоб дитина звикла до закладу; допомагати й брати участь у різних заходах, наприклад, у чаюванні з дітьми, і т.п.; допомагати в повсякденних заняттях; надавати допомогу при проведенні екскурсії й інших заходів.

Батьки продовжують вдома роботу з дітьми по програмам або здійснюють частина домашнього плану. Батьки можуть брати участь у прийнятті рішень по поводу їхніх дітей; батьківські комітети беруть участь у рішенні питань, що стосуюються роботи установи в цілому. Ефективні суспільні заходи для батьків; відвідування ними курсів із проблем виховання або запрошення лекторів по їхніх питаннях, що цікавлять, робота клубу для батьків і т.п.

ДНЗ надає допомогу батькам у конкретних проблемах по догляду за дитиною, методах його виховання; у накопиченні інформації із сімейного виховання й практичних порадах; у пошуках виходу із кризових ситуацій.

Важливо й залучення батьків до участі не тільки в виховній, але й у фінансовій діяльності ДНЗ.

Багато перерахованих аспектів участі батьків потребують від персоналу напружених міркувань, а можливо, і переоцінки своєї професійної ролі: переорієнтація на роботу з батьками може виявитися складною для працівників, чиє мислення й планування діяльності раніше були повністю зосереджені на дітях. Формування співробітництва дітей, батьків і педагогів залежить насамперед від того, як складається взаємодія дорослих у цьому процесі. Результат виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги й батьки стануть рівноправними партнерами, тому що вони виховують тих самих дітей. В основу цього союзу повинна бути покладена єдність прагнень, поглядів на виховний процес, вироблені спільно загальні цілі й виховні завдання, а також шляхи досягнення намічених результатів. Як педагоги, так і батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими й щасливими. Батьки готові підтримати задачі педагогів, спрямовані на задоволення й розвиток інтересів, потреб дітей. Батьки - дорослі люди, які мають великий життєвий досвід, знання, що вміють аналізувати ситуації, тому в рішенні ряду проблем педагог може одержати їх потрібну й корисну раду. Співробітництво педагогів і батьків дозволяє краще пізнати дитину, подивитися на неї з різних позицій, побачити в різних ситуаціях, а отже, допомогти в розумінні її індивідуальних особливостей, розвитку здатностей дитини, у подоланні її негативних учинків і проявів у поведінці, формуванні цінних життєвих орієнтації. У той же час переважна частина батьків - не професійні вихователі. Вони не мають спеціальних знань у сфері виховання й освіти дітей, нерідко зазнають труднощів у встановленні контактів з дітьми. Педагоги й батьки повинні разом шукати найбільш ефективні способи рішення цієї проблеми, визначати зміст і форми педагогічної освіти в цьому зв'язку.

Визначальна роль у встановленні такої взаємодії належить педагогам ДНЗ. Союз, взаєморозуміння педагогів і батьків, їхня взаємна довіра можливі лише в тому випадку, якщо педагог виключає в роботі з батьками дидактизм, не повчає, а радить, міркує разом з ними, домовляється про спільні дії, тактовно підводить їх до розуміння необхідності педагогічних знань. Вся атмосфера взаємодії, спілкування педагога з батьками повинне свідчити про те, що педагог має потребу в батьках, в об’єднанні зусиль, що батьки - його союзники й він не може обійтись без їхньої ради й допомоги.

Не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співробітництва з ними, виявляють цікавість до об'єднання зусиль по вихованню й навчанню своєї дитини. Вихователю необхідне терпіння й цілеспрямований пошук шляхів рішення цієї проблеми. Варто починати роботу й взаємодію з тими, хто бажає брати участь у житті групи, підтримує педагогів, навіть якщо таких батьків буде мало. Поступово, тактовно вихователь утягує й інших батьків у співробітництво, опираючись на батьків, з огляду на інтереси кожного дитини та її родини. На сучасному етапі в роботі з батьками з'являється поняття "включення батьків" в діяльність дошкільного закладу, тобто їхня активна участь у роботі ДОЗ, що має вплив на його функціонування й розвиток. Для формування співробітництва між дорослими й дітьми важливо представляти колектив як єдине ціле, як більшу згуртовану родину, життя якої цікаве, якщо організовано спільну діяльність педагогів, батьків, дітей. Це сприяє встановленню взаєморозуміння між родителями й дітьми, створенню комфортних умов у родині. Таким чином, доцільно значну частину виховної роботи організовувати одночасно з дітьми й батьками, а виникаючі проблеми, поставлені завдання вирішувати спільно, щоб прийти до згоди, не ущемляючи інтересів один одного, і об'єднати зусилля для досягнення ефективних результатів. Для залучення батьків до діяльності дошкільної установи розроблена спеціальна методика, що включає три етапи: перший - актуалізація потреб батьків в освіті власної дитини; другий - педагогічна освіта батьків як замовників на освітні послуги в дошкільній установі; третій - партнерство педагогів і батьків у діяльності дошкільної установи, в основу якого закладені ідеї гуманізації відносин, пріоритет загальнолюдських цінностей з акцентом на особистісно-діяльнісний підхід. Впровадження такої методики дозволяє створити ускладнену систему роботи з батьками, представлену двома блоками, кожний з яких включає завдання, форми й види діяльності. Для реалізації змісту цієї роботи в дошкільному закладу використаються колективні й індивідуальні форми діяльності. Доцільне сполучення колективних й індивідуальних форм взаємодії: бесіду, задушевну розмову, консультації-міркування, виконання індивідуальних доручень, спільний пошук рішення проблеми, переписку й т.п. Ці форми можуть стати ефективними в тому випадку, якщо вдалося знайти індивідуальний стиль взаємин з кожним батьком. Важливо розташувати до себе батьків, завоювати їхню довіру, розбудити бажання поділитися з педагогом своїми думками, сумнівами. Все це допоможе краще зрозуміти дитину, знайти оптимальні способи рішення проблем виховання конкретної особистості в дошкільній установі й вдома. Психологічною умовою такої успішної міжособистісної взаємодії є уважність, проникливість, неквапливість. Аналіз практики роботи педагогів і керівників дошкільних установ виявив 2 види форм спільної роботи. Однак часто використаються в основному стандартні форми роботи: батьківські збори, батьківські комітети, конференції, які проводяться нерегулярно, а тема не завжди збігається зі змістом. У Днях відкритих дверей мало батьків беруть участь. Такі заходи, як турнір знавців, КВК, вікторини, фактично не проводяться. Вихователі не завжди вміють поставити конкретні задачі, наповнити їхнім відповідним змістом, вибрати методи: зміст батьківських зборів, консультацій досить диференційовано, вихователі при виборі методів співробітництва не враховують можливостей й умов життя конкретних родин; досить часто вихователі, особливо молоді, використають лише колективні форми роботи з родиною. Причинами є: недостатнє знання специфіки сімейного виховання; невміння аналізувати рівень педагогічної культури батьків й особливості виховання дітей; невміння планувати спільну роботу з дітьми й батьками. В окремих, особливо молодих, вихователів недостатньо розвинені комунікативні вміння. Аналіз теорії й практики роботи з родиною виявив ще одну проблему на сучасному етапі - організація спільної діяльності батьків і дітей. Одне з головних завдань педагогів - створити умови для розвитку нормальних відносин у родині, а це може бути досягнуто тільки при діяльності батьків і дітей, що може бути реалізована в різних формах. Наприклад, форми пізнавальної діяльності - це суспільні огляди знань, умінь і навичок, творчі відпари по напрямках діяльності, свята знань, турніри знавців, Дні відкритих дверей і т.д. Тему, методику проведення батьки й вихователі визначають спільно. Вихователь становить завдання, допомагає сформувати групи, організувати підготовчу роботу, а батьки беруть участь в оформленні, підготовці призів, оцінці результатів. Форми трудової діяльності - оформлення приміщення групи, трудовий десант по благоустрої й озелененню двора, посадка алеї у зв'язку зі знаменною подією в житті дітей й їхніх батьків, створення бібліотеки й т.п. Форми дозвілля - підготовка, проведення й обговорення спектаклів, свят, змагань, конкурсів, КВК; різних клубів й ін. Форми активізації - дискусії, діалоги, обговорення ситуацій, рішення кросвордів, аналіз дитячих висловлень або дитячої творчості, тренінги, метод ігрового моделювання й ін. Наочні форми: бібліотеки й папки-пересувки, відеофільми, пам'ятки-рекомендації для батьків і дітей, візитки, виставки книг, устаткування, настільних ігор, дитячих або спільних малюнків, виробів з батьками, фотовиставки, газети, Куточки для батьків й ін. Цікавою формою співробітництва є випуск газети. У створенні газети беруть участь адміністрація дитячого саду, педагоги, фахівці, батьки й діти. У теорії й практиці визначений ряд загальних завдань по роботі з батьками в дошкільних установах: вивчення інтересів, думок і запитів батьків, не реалізованих в інших соціальних інститутах (родині й ін.); забезпечення оптимальних умов для саморозвитку й самореалізації батьків в освоєнні ними різних соціальних ролей; використання досвіду діяльності інших дошкільних установ для побудови моделі взаємодії з батьками; розширення засобів і способів роботи з батьками; забезпечення простору для особистісного росту учасників об'єднання, створення особливої творчої атмосфери. Проведення батьківських зборів за старою структурою не виправдує очікування батьків. Відповідно до нормативно-правової бази дошкільних установ батьки є замовниками освітніх послуг і мають право приймати участь в організації освітнього процесу, організовувати свої органи самоврядування й вирішувати деякі питання самостійно на батьківських зборах, конференціях й в інших формах роботи. У цей час все частіше дошкільні установи стали проводити батьківські конференції, які мають на увазі розширення, поглиблення й закріплення знань про освіту дітей, які можуть бути науково-практичними, теоретичними, по обміну досвідом й ін. Конференції проводяться раз у рік, але вимагають ретельної підготовки, мають на увазі активну участь батьків, організацію виставок дитячих малюнків, книг, концерту дітей. Таким чином, робота батьків і педагогів в умовах дошкільної установи носить яскраво виражений специфічний характер співробітництва, тому що змінилися й зміст, і форми взаємин між батьками й робітниками дошкільної установи. Основна мета роботи дошкільних закладів – допомогти вихователеві у формуванні насправді єдиного і повноцінного соціального середовища для щасливого життя і правильного виховання кожної дитини. При цьому під повноцінним соціальним середовищем слід розуміти не тільки зовнішні, організаційні умови (єдиний режим життя, харчування, єдині правила поведінки вдома й у дитячому садку), а й єдині норми та стиль спілкування дорослих з дитиною, гуманне ставлення до малюка, повага до його потреб у спілкуванні з дорослими і товаришами, в цікавих іграх і спостереженнях, предметно-практичній діяльності, а також у схваленні, позитивній оцінці батьками і вихователями своєї особистості в цілому і конкретних вчинків або дій. Умовами, що забезпечують ефективність взаємодії є: висока культура спілкування батьків та педагогів, доброзичливість, неупередженість у розв’язанні різних проблем, забезпечення мотивації взаємодії, актуальність та конкретність спільних завдань. Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності з родинами, яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування. Сутність взаємодії полягає в узгодженні в інтересах дитини вимог, дій дошкільного закладу і сім’ї як суб’єктів її виховання. Активне залучення батьків до педагогічного процесу. Надання допомоги педагогічному колективу дошкільного закладу. Завдання взаємодії: забезпечення дитині в сім’ї та дошкільному закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного та психічного розвитку, сприяння задоволення її потреби в емоційно – особистісному спілкуванні, розвиток її творчих інтересів та здібностей, підвищення рівня сформованості педагогічної культури вихователів та батьків. Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови. Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. А саме, взаємодія в педагогічному процесі сім’ї та дошкільної установи здатна формувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але і педагогів та батьків. Взаємодія, що ґрунтується на засадах коопераційної інтеракції, передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль, розглядається як цілісне явище в психолого-педагогічній системі. Удосконалювати роботу з батьками – це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення – довготривалий та безперервний. Його можна здійснювати у різних напрямках. Методологічна основа всеобучу: народний педагогічний досвід та досягнення вітчизняної та зарубіжної наукової педагогіки з питань родинного виховання. Щоб педагогічний всеобуч був достатньо ефективним, він має бути диференційованим. Тобто, він повинен передбачати якісні відмінності та особливості різних груп сімей, які до них відносяться. Форми педагогічного всеобучу батьків різноманітні – батьківські лекторії, методичні консультації, батьківські конференції, батьківські дні. Вищою, але не єдиною ланкою освіти є університети педагогічних знань, вони працюють на громадських засобах при дитячих садках, бібліотеках. Їх основна мета – педагогізація батьків, активізація виховної функції батьків.

/Files/images/moya_stornka/39913443_1235059067_15.gif

П’ять основних правил, якими варто керуватися у вихованні дошкільнят


Менше сварити - більше хвалити!

Менше карати - більше любити!

Менше вимог - більше послідовності!

Менше скарг - більше життєлюбства!

Менше погроз - більше радості!

Правила покарання

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.

2. Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному - за кожен вчинок. «Салат» із покарань – це «страва» не для дитячої душі. Покарання - не за рахунок любові. Щоб не сталося! Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.

4. Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

5. Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.

6. Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви справедливі, дія покарання буде зворотною.

7. Дитина на повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти, Вашого засмучення.

Коли не можна карати і сварити

1. якщо дитина хвора;

2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;

3. якщо дитина їсть;

4. після сну;

5. перед сном;

6. під час гри;

7. під час виконання завдання;

8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);

9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;

10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;

12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

Коли не потрібно хвалити

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.

2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.

4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.

Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день

Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

Дошкільник напередодні шкільного життя

Часто ми, дорослі, надто поверхнево ставимося до тверджень ди­тячої психології про вікові та індивідуальні особливості шести­річних дітей, не враховуючи, насамперед, прогресивній: змін у вищій нервовій діяльності дошкільника. Варто зауважити, шо для неї харак­терна особлива жвавість орієнтувальних реакцій, які є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв'язків. У цьому ві­ці утворюються складні умовні рефлекси, де провідну роль відіграє слово (тобто друга сигнальна система). Розвивається довільне галь­мування, хоча іррадіація збудження у корі головного мозку є ще до­сить характерною і істотно впливає на поведінку дитини. Посилю­ється регулювальний вплив кори великих півку.\ь на функціонуван­ня підкірки. Функціональні зміни в роботі центральної нервової сис­теми шестирічного дошкільника зумовлені інтенсивним дозріванням його організму.

Психічні новоутворення дитини старшого дошкільного віку

У шестирічному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси.Значно зростають гострота зору, чутливість розрізнення кольорів і їх відтінків, розвивається фонематичний і звуковисотний слух, рука перетворюється в орган активного дотику і практичної дії. Збільшується чутливість аналізаторів, що є результатом збагачення дітьми власного чуттєвого досвіду.

Для шестирічних дітей характерні більша активність, довіль­ність,цілеспрямованість сприймання. Протягом дошкільного віку неухильно збільшується тривалість розглядання зображень (від б до 12 хвилин), дитина поступово навчається координувати свій зір з ру­хами руки, вдається до спеціальних прийомів детального обстежен­ня предмета. Значно зростає роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, спираючись на наявні знання, обґрунтовують свою думку, хоча при цьому що не завжди вміють відділити те, що бачать, від того, що знають про даний об'єкт. Діти все частіше помічають зміни у навколишньому світі без спеціальних запитань дорослих.

Розвивається наочно-дійове мислення дитини, виникають його нові форми. Мислення стає образно-мовленнєвим — спирається на образи уявлень і здійснюється за допомогою слів. Воно набуває пев­ної самостійності: поступово відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язання пізнавальних завдань. У зв'язку з цим зростає роль мовлення, за до­помогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними поняттями, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірко­вувати.

Висловлювання старших дошкільників під час розв'язання ними практичних завдань виконують функцію планування. Дітям посту­пово стають доступними не лише зовнішні зв'язки між предметами і явищами, а й більш приховані, глибокі, істотні.

У шестирічної дитини інтенсивно збагачується словник:він на­лічує 3500 — 4000 слів. Крім іменників і дієслів, дитина уже вживає прикметники, прислів'я, використовує вставні слова, робить зна­чний крок уперед в оволодінні граматичною структурою простих і складних речень. Розвивається внутрішнє мовлення, яке стає спо­собом становлення і формою функціонування внутрішніх розумо­вих дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мис­лення, яке виділяється з практичної діяльності, стає більш абстрак­тним і узагальненим. Внутрішнє мовлення дитини формується у про­цесі оволодіння зовнішнім (звуковим) мовленням і є результатом йо­го інтеріоризації А водночас — важливим засобом перетворення зо­внішніх практичних дій у внутрішні ідеальні дії. Розвивається і так зване чуття мови, яке допомагає дитині успішніше користуватися мовленням, виправляти помилки не лише свої, а й товаришів.

До шести років помітно зростають можливості пам'яті:збіль­шується обсяг усього того, що дошкільник може запам'ятати, зберег­ти і відтворити, тривалість збереження і точність відтворення.

У шести-семирічних дітей часто ви­являють уже не механічну, а смисло­ву пам'ять, що дає їм змогу запам'я­товувати значно більше, ніж раніше. Вихователь повинен завжди мати на увазі: для дошкільника характерно легко запам'ятовувати те, що справ­ляє сильне враження, а отже важли­во слідкувати за тим, щоб необереж­ним словом не злякати малого, не викликати неприязнь до чогось. Слід збагатити дітей зрозумілими, корис­ними знаннями, якими вони користуватимуться у своїх іграх, бесі­дах, малюнках, які необхідні їм для подальшого розумового і мораль­ного розвитку.

Інтеріоризація(від лат. Interior – внутрішній) – формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.// Перехід ззовні усередину; процес перетворення зовнішніх чинників, що впливають на людей, у стійкі внутрішні якості особистості шляхом засвоєння індивідом вироблених у суспільстві соціальних цінностей, норм, уявлень, традицій і т.д.; прот. екстеріоризація.// Процес перетворення зовнішніх, реальних дій на внутрішні розумові.

Увага дошкільників, як відомо, ще дуже нестійка, здатність зо­середжуватися — незначна. Діти часто відволікаються з будь-якого приводу. Разом з тим у шість років розвиток довільної уваги досягає такого рівня, що дошкільники можуть концентруватися на об'єктах, які відповідають потребам їхньої діяльності. Вони вчаться бути уважними. Проте це не означає, що зникає мимовільна увага. Навпаки — так само роз­вивається, набуває більшої стійкості і обсягу.

Центральним новоут­воренням психічного роз­витку дітей дошкільного ві­ку є уява. Інтенсивне фор­мування всіх видів уяви, зокрема довільної і творчої, починається у шестирічно­му віці. Уявні образи у до­шкільників яскраві, емо­ційно насичені, але недо­статньо керовані. Основна лінія розвитку уяви — поступове підкорення свідомим намірам, перетворення її у засіб відтво­рення певних задумів.

Удосконалюється вся психічна діяльність дитини. Головне до­сягнення її розвитку наприкінці дошкільного віку полягає у тому, що чимало дій і рухів уже контролюються свідомістю. Оволодіння вмін­ням довільно регулювати свою поведінку — найбільш істотний по­казник загального розвитку, свідчення готовності до навчання у шко­лі. І все ж саморегуляція у шестирічних ще не досконала: нерідко ді­ти порушують дисципліну, підкоряють свою поведінку миттєвому бажанню, їхні рухи часто досить імпульсивні. Знання цієї закономір­ності ставить перед вихователем складні і відповідальні завдання — формувати у дошкільників організованість, зібраність, дисципліно­ваність.

У ході пізнання дошкільником навколишньої дійсності й участі у різних видах діяльності багатшає його емоційне життя. Розширен­ня досвіду спілкування, нагромадження знань, розвиток інтересів сприяють виникненню нових почуттів. Нове, несподіване, незвичне викликає подив, допитливість; долання перешкод — задоволення і радість. Музичні заняття, слухання художніх творів, казок, спосте­реження за явищами природи, ігри-драматизації, зображувальна ді­яльність розвивають естетичні почуття. Діти вчаться бачити прекрас­не у житті, насолоджуватися ним.

Серйозні зміни відбуваються й у сфері моральних почуттів:во­ни стають багатшими за змістом, чіткішими за проявами. Дитина по­чинає не лише розуміти моральний зміст деяких дій, а й ставитися до них емоційно, переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товариськості, взаємодопомоги; розвивається від­повідальне ставлення до дорученої справи. У цьому віці вже яскраві­ше проявляються зачатки почуття обов'язку: дитина починає усві­домлювати необхідність та загальнообов'язковість правил поведінки в суспільстві і більшою мірою підкоряє їм свої дії і вчинки, зростає її здатність до самооцінки.

Характерна особливість психіки дітей дошкільного віку — зна­чна емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стій­кість, що й повинен обов'язково враховувати педагог, добираючи за­соби виховного впливу. Разом з тим вітчизняні психологи зазнача­ють послаблення у шестирічних дітей імпульсивності в емоційних реакціях. Поряд зі швидкою зміною переживань спостерігається відносна стійкість дитячих почуттів, дитина робить спроби регулю­вати прояви..своїх емоцій, її почуття вже менш ситуативні, більш уза­гальнені.

Для старшого дошкільного віку характерне виникнення нової соціальної ситуації розвитку. У дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюються спосіб її життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Спільна з дорослим діяльність змінюється самостійним виконанням його вказівок. Разом з тим значно зростає інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, взаємин, прагнення долучитися до цього. Виника­ють певні взаємини з однолітками: з'являється стійке бажання по­гратися разом, щось розповісти товаришеві, виконати з ним трудове доручення, потурбуватися про нього, допомогти йому.

Накопичуючи соціальний досвід, досвід спілкування, дитина на­прикінці дошкільного віку користується все більш узагальненими правилами і все ширше вдається до знайомих критеріїв оцінок, щоб виявити своє ставлення до різних людей — рідних і чужих, реальних і вигаданих. На цій основі грунтується моральне ставлення до тих, хто її оточує.

Підготовка дитини до шкільного життя

Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не ви­ходила з рангу актуальних Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні осооистості. Життя пере­конливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме за­гальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодін­ня різними видами діяль­ності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання до­шкільного виховання — всебічне сприяння розви­тку дитячої індивідуаль­ності, забезпечення роз­витку тих психічних но­воутворень, які є осно­вою саморозвитку дитя­чої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний — тривалий, важливий і складний — період шкільного навчання.

Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо на­самперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілос­ті, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного вхо­дження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у пси­хологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дош-кільника зоптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:

Ø сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децен­трації — вміння стати на позицію іншого, відчути його на­стрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);

Ø розвинута уява;

Ø достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;

Ø довільність психічних процесів та саморегуляція;

Ø сформовані мотивація комунікативної соціальної актив­ності;

Ø адекватна самооцінка.

У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності — від маніпулятивних ігрових дій до ігор за прави­лами, — значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Вигот-ського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої роз-вивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.

Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностикамає виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересіч­них дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у прак­тиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на грунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує ін­ший перекіс — майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скорис­татися можливостями сенситивного періоду природного розвитку учбової діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виник­нення труднощів при формуванні учбових умінь та навичок у період шкільного життя.

Водночас виникає не­безпека і для самої ігрової ді­яльності. Переважна спря­мованість на розв'язання ди­дактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження осо­бистості дитини. Усе це, вре­шті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника — діяльність, що забезпечує розвиток основних новоут­ворень, які в інших видах ді­яльності повноцінно не фор­муються. Маємо на увазі пе­редусім уяву, довільність, са­морегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соці­альної активності, самооцін­ку. Саме тому характер про­відної діяльності дошкільни­ка і є головним показником психологічного віку дитини.

Визначення параметрів дошкільної зрілості

У психолого-педагогічних і методичних посібниках сьогодні можна зустріти кілька різних схем визначення параметрів дошкіль­ної зрілості Щоправда більшість з них носять назву «параметри шкільної готовності". Саме тому основними показниками в них слу­жать ті новоутворення, які за логікою законів психічного розвитку з'являються лише у процесі самого учіння в школі, а не в дитячому садку. Для визначення дошкільній зрілості має йтися про якісні ново­утворення, притаманні саме дошкільному дитинству, які на етапі вступу у шкільне життя досягають оптимальної зрілості.

Які ж основні параметри дошкільної зрілості?

Розвиток пізнавальної сфери

Ще у 80-х роках минулого століття провідні психологи, зокрема Григорій Костюк, Данило Ельконін, переконливо довели, що для успішного учіння в школі вирішальну роль відіграє розвинуте образ­не, а не логічне мислення. Адже саме образне мислення забезпечує дитині можливість розв'язувати пізнавальні задачі, уявляючи їх умо­ви, намічаючи спосіб дії, виходячи з особливостей конкретної ситуа­ції. Збагачення такого досвіду робить мислення позаситуативним. Розвиток зв'язного мовлення забезпечує вдосконалення міркуван­ня як способу розв'язання мислительних задач, формування здат­ності розуміти причинні залежності.

Саме діти з високо розвинутим образним мисленням легко адаптуються до школи. А ті, у кого образне мислення розвинене не­достатньо, з перших кроків шкільного життя стикаються з трудно­щами, здебільшого через так званий формалізм у засвоєнні знань та способів дій. Ще раз наголосимо: найважливішим показником готов­ності дитини до систематичного навчання у школі є рівень сформо-ваності наочно-образного мислення. Наочно-дійове і наочно-образне мислення зумовлюють становлення мовлення і певних елементів ло­гічного- мислення. У свою чергу, розвиток елементарних логічних операцій впливає на характер допонятійних форм мислення.

Найкращих показників у розумовому розвитку дошкільників вдається досягти саме за умови взаємодії всіх форм мислення, коли найповніше здійснюється взаємозв'язок чуттєвого та раціонального аспектів пізнання, дитина осмислює елементарні поняття в єдності їх істотних, ситуативних і функціональних властивостей. Залучаю­чись до пізнання, дитина спочатку має навчитися розмірковувати, сперечатися, не боячись не погоджуватися з тим, що їй пропонують інші, навіть дорослі. Йдеться про навчання, спрямоване на розвиток інтелектуальних здібностей, тобто про розвиток здатності отримува­ти безпосередньо об'єктивне знання про дійсність. Дитина має ово­лодіти способами пошуку істини, а не бути пасивним споживачем ін­формації: мало знати «що», слід ще й розуміти «чому».

Особистісний аспект пізнання виявляється через пізнавальну активність, яку ми розуміємо як стан готовності до пізнавальної ді­яльності, що передує самій діяльності і породжує її (Майя Лісіна). Са­ме особистісний аспект пізнання найбільш значущий для характе­ристики творчої індивідуальності дошкільників. Ми схильні виділити такі основні лінії аналізу їх пізнавального розвитку:

Ø загальна особистісна спрямованість дитини — через якіс­ну оцінку рівня її активно-пізнавального ставлення до на­вколишнього світу;

Ø предметний зміст свідомості дитини — скільки ознак, які з них і в який спосіб дитина може враховувати і пов'язу­вати у цілісний предмет, широта і творчість у використанні засвоєних способів при розв'язанні різних задач.

Формування у дошкільників активно-пізнавального ставленнядо навколишньої дійсності, вміння успішно орієнтуватися в усьому розмаїтті предметів та явищ, здатності довільно регулювати власну пізнавальну діяльність — ось ті передумови, які забезпечують про­дуктивність розумової діяльності дітей, визначають швидкість і лег­кість засвоєння нових знань і здатність творчо використовувати їх у різних життєвих ситуаціях. Розвиток пізнання у дитини слід роз­глядати як процес оволодіння певними типами пізнавальних дій — дій сприймання та мислення. До дій сприйманняналежать:

Ø ідентифікація — дібрати за зразком;

Ø прирівнювання до еталона — знайти схоже;

Ø моделювання;

Ø одночасне використання кількох еталонів.

Дії мислення:

Ø символізація — здатність замінити предмет якимось іншим;

Ø схематизація — здатність будувати образ предмета не в ці­лому, а за найважливішими його якостями;

Ø перші умовиводи — передумови логічного мислення, яке складається на наступному віковому етапі;

Ø виявлення у предметі його характерних якостей.

Отже, для успішного учіння в школі істотне значення мають такіпізнавальні здібності:

Ø здатність самостійно аналізувати ситуацію;

Ø здатність виявляти якості, істотні для виконання завдання;

Ø розвиток децентрації — вміння змінювати свою точку від­ліку при виконанні наочних завдань і в ситуаціях спілку­вання;

Ø розвиток задумів — уміння створювати ідею майбутнього продукту та план її реалізації.

Розвиток уяви

Неабияку роль в оволодінні учінням відіграє уява. Це насампе­ред незамінний місточок між образним і понятійним, логічним мис­ленням. Уява —один із важливих психічних процесів, що безпосе­редньо бере участь у будь-якому творчому процесі людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської куль­тури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку й особливого зна­чення набуває саме у дошкільному віці. Завдяки уяві дошкільник ово­лодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяль­ність (малювання, ліплення, конструювання тощо) набуває цілеспря­мованого характеру. Уява бере безпосередню участь у виникненні пе­редбачень, припущень, коли розв'язується будь-яке завдання. Видат­ний український психолог Григорій Костюк наголошував на важли­вій ролі уяви у розвитку здатності дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб охопити ціле, розкрити в ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання.

З розвитком уяви та мовлення діти оволодівають довільними пізнавальними процесами:

Ø ставлять мету, наприклад, щось запам'ятати, та спрямову­ють свої зусилля на її досягнення;

Ø старші дошкі\ьники під час відтворення прочитаного тек­сту шукають його основну ідею, передають зміст твору, вдаються до послідовного розгортання сюжету відповідно до складеного плану.

Допитливість та уяву відомий психолог Лідія Божович вважала основою формування особистості дитини, її бажань, інтересів, споді­вань. Уява бере безпосередню участь у створенні образу власного Я, дає змогу вірити у свої можливості, ризикувати, коли дитина вико­нує нове завдання, сподіватися на успіх. Усе це дає підставу ствер­джувати, що розвиток уяви у дітей дошкільного віку має бути одним із найважливіших завдань освітнього процесу.

Розвиток емоційної та вольової сфер

З уведенням шкільного навчання з шести років стимулювання та форсування інтелектуального розвитку дошкільників водночас відчутно знизило увагу до їхнього внутрішнього світу, до наповнення його унікальним безцінним емоційним досвідом, що має слугувати запорукою нормального психічного розвитку особистості, яка діє в гармонії з собою і навколишнім світом. Провідні психологи довели, щоемоційною зрілі діти вміють спілкуватися з різними людьми, ро­зуміти їх, здатні керуватись у своїх вчинках гуманними мотивами, значно простіше адаптуються до шкільних умов, успішніше входять у режим учіння. Інтенсифікація емоційної сфери особистості, забез­печення умов для розвитку соціальної компетентності дитини — од­не з важливих завдань підготовки дитини до шкільного життя. Соці­ально компетентна дитина здатна проявити доброту, увагу, турботу, допомогу, милосердя, зрозуміти особливості однолітка, дорослого, їх інтереси, емоційний стан, помітити зміни настрою, усвідомити в мі­ру свого віку і те, як її саму сприймають ті, хто поряд. Така дитина во­лодіє вмінням вибрати і використати відповідно до ситуації зміст і способи спілкування, етично значимі образи поведінки.

Часто можна почути твердження, що у дошкільному віці всі про­цеси стають більш довільними. Проте життя переконливо свідчить, що довільність — це якісне новоутворення кінця старшого дошкіль­ного і молодшого шкільного віку. На кінець дошкільного дитинства вольові дії стають усе чіткішими: старший дошкільник здатний ви­значити мету, самостійно прийняти рішення, намітити шлях дії, ви­конати свій план, долаючи посильні перепони, і відповідно оцінити досягнутий результат. У дитини поступово формується така важлива риса як цілепокладання.

Рівень самостійності дитини

Одним із важливих критеріїв дошкільної зрілості є необхідний рівень самостійності дитини. Ознаки самостійності дитини-дошкільника виявляються у:

Ø здатності організувати і довести до завершення власну ді­яльність;

Ø спільній діяльності, зокрема у:

- здатності організувати спільну діяльність, запросивши товариша;

- умінні діяти і взаємодіяти в колективній діяльності з однолітками, узгоджуючи власні бажання з бажання­ми інших.

Важливо враховувати і особливості самооцінки старших до­шкільників. Старшому дошкільнику притаманний поступовий пере­хід від нереалістично високої загальної самооцінки до більш адекват­ної конкретної самооцінки в різних видах діяльності. На цій основі на кінець дошкільного віку (сьомий рік життя) складається правиль­на диференційована самооцінка особистості. Водночас розвивається здатність обґрунтовувати цю самооцінку, самокритичність. Нездат­ність до оцінки власних можливостей у конкретних видах діяльнос­ті, певних своїх якостей, до усвідомлення переживань і окремих психічних процесів сигналізує про дефіцит емоційної захищеності, підтримки, уваги і любові дорослих. І як наслідок — занижена само­оцінка дитини, яка може стати серйозною причиною неуспішності у шкільному житті.

Перший крок до шкільної зрілості

Вступ дитини до школи означає для неї перехід до нового за змістом життя — навчальної діяльності, а для неї самої — до учіння. Це потребує відповідних змін у свідомості, у ставленні до навколиш­нього світу, до інших людей і до самої себе. У ході освітнього процесу в дошкільному закладі свідомість дитини має бути підготовлена до сприйняття учіння як соціально значущої діяльності, так само важ­ливої, як праця дорослих.

Перехід дитини у школу необхідно розглядати не як зміну ігор і занять у дитячому садку на серйозну роботу на уроці і необхідність виконувати домашні завдання. Це початок нового етапу у житті ди­тини. Відбувається зміна всього способу життя, турбот і інтересів дитини, її діяльності, самопочуття у новому колективі однолітків, відносин з людьми, що її оточують, і, зрештою, власної соціальної позиції. Цей новий етап життя вимагає точного і постійного дотри­мання досить жорсткого порядку в часі, використання і збереження речей теж у певному порядку. Сама навчальна діяльність, яка є про­відною для школярів, теж регламентована: потрібно писати лише ті знаки, і так, і там, і в тій послідовності, як диктує вчитель. Шкільному життю має підпорядкуватися весь час дитини, весь новий розпоря­док дня. Різко змінюється мікроклімат, зміст і характер взаємин ди­тини з близькими дорослими, новими товаришами по класу, дорос­лими у школі.

Усі ці нові деталі дитячого життя природно змінюють і ставлен­ня дитини до себе: поступове усвідомлення нових обов'язків, нових прав, нового статусу «я — школяр» — перший крок до шкільної зрі­лості.

Майстерність виховного впливу дорослих, як неодноразово на­голошував Григорій Костюк, полягає у пробудженні й спрямуванні саморуху, саморозвитку, самостійної діяльності дитини, її пізнаваль­ної активності, творчої ініціативи у розв'язанні як життєвих, так і спеціально створених дорослим ситуацій. У дошкільному дитинстві пізнавальний інтерес виникає й розвивається не сам собою, а лише за умови спілкування з близькими дорослими, які і є прикладом для насилування.

Провідна роль дорослого залишається такою і впродовж молодшого шкільного віку. Поради видатного психолога щодо організації самого процес % пізнання з метою його розвивального впливу на дитину (уважне ставлення до запитань, заохочення до роздумів, спостереження і висновків, правильні і доступні для розуміння відповіді на запитання читання та розповіді про світ природи тощо) і сьогодні мають бути визначальними під час створення розвивального середовища у дошкхчьному закладі. Основною метою має стати пошук такого способу організації життя дітей у групі, щоб світ перед ними відкривався у живих барвах, яскравих і ніжних звуках, через казку, гру, через неповторну дитячу творчість. Маємо пробудити у кожної дитини джерело мислення та мовлення, щоб вона відчула себе дослідником і мудрим мислителем, щоб власне досягнення викликало трепет серця і гартувало волю. Таким має бути зрілий дошкільник напередодні

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

І. Як допомогти дитині успішно адаптуватися у дитячому садку

Шановні батьки!

Ви повинні допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка. Розпочніть цю роботу заздалегідь, щоб встигнути все зробити.

Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями групи та з особливостями організації життя в групі.

Дайте позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садку багато діток, іграшок, там буде цікаво і добре.

Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дошкільного закладу, особливо дотримуйтеся часу вкладання спати і періодів харчування.

Навчить дитину елементарних навичок самообслуговування.

Повідомте вихователів про звички та вподобання Вашого малюка

Потурбуйтеся про нервову систему сина чи доньки – не залишайте малюка на цілий день з перших днів відвідування дитячого садка.

Тримайте тісний контакт з персоналом групи і будьте певні, що працівники зуміють прийняти Вашу дитину і по-материнськи дбатимуть про неї.

ІІ. Діти вчаться того, що бачать у своєму оточенні



1. .Якщо дитина оточена критицизмом – вона вчиться звинувачувати.

2. Якщо дитина бачить ворожість – вона вчиться битися.

3. Якщо над дитиною насміхаються – вона буде нерішучою.

4. Якщо дитину постійно присоромлюють – вона вчиться відчувати себе винною.

5. Якщо дитина оточена терпеливістю – вона вчиться бути терпеливою.

6. Якщо дитину підтримують – вона вчиться впевненості.

7. Якщо дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.

8. Якщо з дитиною поводяться справедливо – вона вчиться справедливості.

9. Якщо дитина відчуває себе в безпеці – вона вчиться довіряти.

10. Якщо дитину схвалюють – вона вчиться поважати себе.

11. Якщо дитину приймають і поводяться з нею дружелюбно – вона вчиться знаходити любов в цілому світі.



ІІІ. П’ять основних правил, якими варто керуватися у вихованні дошкільнят

(з досвіду батьків і педагогів)

Менше сварити - більше хвалити!

Менше карати - більше любити!

Менше вимог - більше послідовності!

Менше скарг - більше життєлюбства!

Менше погроз - більше радості!

VІ. Правила покарання

Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.

Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному - за кожен вчинок. «Салат» із покарань – це «страва» не для дитячої душі. Покарання - не за рахунок любові. Щоб не сталося! Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.

Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.

Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви справедливі, дія покарання буде зворотною.

Дитина на повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти, Вашого засмучення.

V. Коли не можна карати і сварити



якщо дитина хвора;

якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;

якщо дитина їсть;

після сну;

перед сном;

під час гри;

під час виконання завдання;

одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);

якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;

у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;

якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

VІ. Коли не потрібно хвалити

Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.

Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.

Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.

Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день

Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

VІІ. Десять «золотих правил» для батьків

Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві малюк найкраще сприймає нове, накопичує знання.

Формуйте самоповагу. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

Навчить дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: *щира любов до батьків, *приязне ставлення до оточуючих, *зовнішня привабливість (одяг, манери), *можливість спостерігати соціальне спілкування (поведінка батьків, вчителів), *висока самооцінка, *достатній запас слів, вміння підтримати розмову.

Пильнуйте, щоб дитина не стала «телиманом». Сидіння перед телевізором гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже, з часом у дитини можуть виникнути ускладнення під час спілкування.

Виховуйте відповідальність, порядність. Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що – погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

Потрібно навчити дитину шанувати сім’ю. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї, виховують краще за будь-які лекції.

Подбайте за гарне оточення. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким граються ваші діти, з ким дружать, поцікавтеся репутацією сімей цих дітей.

Будьте вимогливим. Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вміння робити щось краще за інших, виховуються, як правило, в сім’ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.

Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.

Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай вони все перепробують. Нехай вчаться на власних помилках, робити щось краще за інших. Якнайбільше спілкуйтесь з дітьми.

VІІІ. Заповіді гуманістичного підходу до виховання дітей

* Ніколи не карайте дітей. Головну увагу приділяйте не так корекції поведінки дитини, як налагодженню довірчих стосунків з нею.

* Не засуджуйте або схвалюйте вчинки дитини – їх слід аналізувати і розуміти.

* Ставте перед дитиною конкретні вимоги й чітко пояснюйте їй, чому в тій чи іншій ситуації слід діяти не так, а інакше.

* Не критикуйте дитину за неуспішність, а тим паче не виставляйте на посміх, не докоряйте і не принижуйте. Її помилки – це насамперед ваші помилки.

*У вихованні не ставайте «над дитиною», а коли й доведеться це зробити, то лише для її захисту.

* Уважно слухайте дитину, заохочуйте її ділитися своїми турботами. Співчувайте їй під час розмови, ненав’язливо спрямовуйте на прийняття рішення.

* Хваліть дитину від душі, вірте в неї й довіряйте їй, а головне – любіть її лише за те, що вона дитина.

* Пам’ятайте: порівнювати дитину можна тільки з нею самою – сьогоднішньою і вчорашньою.

* Пам’ятайте: повага передбачає відсутність насильства. Нехай дитина росте і розвивається такою, якою її створив Господь. Повага – це здатність усвідомлювати унікальну індивідуальність дитини. Любов – акт віддавання: віддати іншому свою радість, свій інтерес, свої розуміння, знання, почуття.

ІХ. Золоті правила

(В.Локсон, англійський педагог)

Ø Якщо дитина не хоче щось робити, то не примушуйте її. Залишить завдання, повернетеся до нього тоді, коли в дитини появіться відповідний настрій, визріє інтерес.

Ø Завжди треба пристосовуватися до потреб та інтересів дитини.

Ø Частіше хваліть та підбадьорюйте, навіть, якщо не виходить.

Ø Не робіть висновки за кожним разом. Дитина може довго не проявляти помітних ознак прогресу, а потім стрімко просунутися вперед.

Ø Не порівнюйте постійно дитину. Діти всі різні, як би це було не так, світ став би не цікавим.

Ø Не виявляйте негативізму, якщо в дитини якесь уміння виробляється не тоді, коли ви на це чекаєте. Деякі діти повільно опановують знаннями і словами.

Ø Не прагніть переключити дитину на іншу діяльність, навіть, якшо вважаєте, що вона виконує її надто довго, дитина сама знає, коли її треба зупинитися.

Ø Вашим супутником має бути допитливість дітей, а мірою – ставлення дитини до дорослого.

Х. Дитячі заповіді для мам, тат, бабусь та дідусів



· Шановні батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчить мене, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною.

· У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу Вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

· Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.

· Мої почуття ще не дозрілі – прошу будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.

· Щоб розвиватись, мені потрібне Ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

· Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб на помилках можна було вчитися. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

· Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з Вашим очікуванням.

· Я вчуся у Вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до Вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Того навчить мене, будь ласка, кращого.

· Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомогати один одному в цьому безмежному світі.

· Я хочу відчувати Вашу любов, хочу, щоб Ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб Ваша любов не перетворилася на милиці, які заважають мені робити самостійні кроки.

· Любі мої, я вас дуже, дуже люблю!!! Покажіть мені, що ви любите мене теж.

ХІ. Пам’ятка для добрих батьків

Не чекайте, що ваша дитина буде такою як ви. Або такою, як ви хочете. Допоможіть їй стати не такою, як ви, а собою.

Не думайте, що дитина ваша. Вона – Божа.

Не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї робите. Ви дали дитині життя – як саме вона може віддячити вам? Вона дасть життя іншому, той - третьому: це незворотній закон вдячності.

Не ображайте дитину, щоб в старості не істи гіркого хліба. Бо, що посієш, те й пожнеш.

Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо? Ноша життя дана кожному згідно з його силами, і будьте певні, що дитині її ноша не легше, ніж вам ваша. А може й важча, бо у дитини ще нема звички.

Не принижуйте дитину! Пам’ятайте: вона – особистість!

Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини.

Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині те, що не хотіли, щоб інші зробили вашій.

Любіть свою дитину будь-якою: бездарною, безталанною. Спілкуючись з нею, радійте тому, що дитина – це свято, яке поки що з вами.

Сприймайте свою дитину як рівну собі людину. Частіше давайте їй розуміти, що ви на неї покладаєтесь і впевнені, що вона виконає ваші доручення.

Залучайте малюка до спільної з вами діяльності, набравшись терпіння і розуміючи, що малюк не все зробить до ладу.

З повагою ставтесь до дитини і її справ.

Виховуйте у дитини розуміння того, що її настрій, як і ваш, впливає на емоційний стан решти родини.

Знайте, «ключик» до кожної дитини – найважливіша річ у вихованні!

ХІІ. Заповіді для мами і тата майбутнього першокласника

1. Починайте „забувати” про те, що ваша дитина маленька. Давайте її посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це ніжно, з довірою: „Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд”. Не робіть з дитини лише споживача, нехай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами і обов’язками.

2. Визначте загальні інтереси дитини. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем). Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, конструювати, це допоможе у підготовці її руки до письма і в розвитку творчих здібностей.

3 Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той чи інший продукт). Привчайте до самообслуговування і формуйте трудові навички й любов до праці.

4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: „Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему”.

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з ними конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими, як вони вирішувалися. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання. Розпитуйте її про події дня, що було цікавим, що найбільше сподобалося. При цьому слухайте уважно її відповіді, уточнюйте, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво. Як можна більше читайте їй і привчайте переказувати прочитане.

7. Не залишайте без відповіді жодне запитання дитини. Тільки в такому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

8. Намагайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Адже бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.

9. Не скупіться на похвалу дитини (навіть авансом). Хваліть словом, усмішкою, ласкою і ніжністю. На скарги про те, що щось не виходить, запевняйте: „У тебе обов’язково вийде, спробуймо разом, або спробуй ще раз”. Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, їй потрібно лише допомогти.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте дитині причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шановливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Кiлькiсть переглядiв: 1824

Коментарi